Особливості функціонування підприємства

В ринкових умовах

Підприємство в сучасних умовах є основною організаційною ланкою, яка забезпечує виробництво більшості товарів, здійснення науково-дослідних розробок, надання послуг тощо.

Під впливом ринкових перетворень соціально-економічна роль підприємства суттєво змінюється. Це відбувається за такими напрямками:

- необхідність працювати так, щоб результатом діяльності був не тільки випуск продукції або послуг, але й отримання прибутку, тобто завжди повинно бути перевищення доходу над витратами, витраченими ресурсами, й чим це більше, тим прибутковіше працює підприємство;

- на зміну вимозі випуску якомога більшої кількості продукції в умовах постійного дефіциту притаманного соціалістичному суспільству приходить потреба не тільки виробити, але і збути її, тобто реалізувати. Подальше нарощування обсягу доцільно тільки в умовах гарантованого збуту останньої;

- на зміну багатьом обмеженням з боку керуючих органів прийшла самостійність у багатьох сферах діяльності та як плата за це – можливість неплатоспроможності та банкрутства.

Таким чином, поведінка підприємства в ринкових умовах господарювання змінюється, і це торкається багатьох питань діяльності підприємства.

Кожне підприємство незалежно від його організаційно-правової форми, форми власності, галузевої приналежності, продукції, що виготовляється або послуг є відкритою економічною системою, що представлено на рис. 8.2, де

блок 1 – підприємство, основна задача якого перетворення ресурсів;

блок 2 – ресурси на вході – трудові, матеріальні, фінансові;

блок 3 – ресурси на виході – перетворені ресурси: готова продукція, відходи виробництва, прибуток, грошові кошти;

блок 4 – соціальне середовище, з я ким взаємодіє підприємство: держава, муніципальні органи, законодавство;

блок 5 – природне середовище: використання природних ресурсів, корисних копалин, води, повітря;

блок 6 – взаємозв’язок з ринком, маркетинг, при чому цей блок взаємодіє як з ресурсами на вході, так і на виході;

блок 7 – співвідношення ресурсів на вході з ресурсами на виході створює роботу на підприємстві, економіку підприємства.

Рис. 8.2. Ринкова модель підприємства

Таким чином, основною метою будь-якого суб’єкта господарювання в умовах ринкової економіки є збереження та розширення своїх позицій на ринку (або його сегменті), зростання або стабільне отримання прибутку. Це досягається за умови орієнтації на максимізацію прибутку підприємства, а засобом досягнення цього стає забезпечення високого рівня конкурентоспроможності.

Все більшу актуальність ця проблема набуває на підприємствах тих галузей економіки, де починає формуватися дійсне конкурентне середовище, наприклад, у роздрібній торгівлі, громадському харчуванні, харчовій промисловості тощо.

Особливості організаційно-правових форм

Підприємств в Україні

З моменту свого заснування підприємство набуває організаційно-правової форми, що визначає його структуру, принци­пи, зміст і форми діяльності.

Організаційно-правова форма підприємства – це форма об'єд­нання фізичних та юридичних осіб для здійснення спільної діяльності у ме­жах створеної ними, згідно з чинним законодавством, господарської структури.

Кожне підприємство належить до певної організаційно-правової форми, що обумовлена формою його власності, правовим ре­жимом, переданим йому засновниками майна; законодавчими об­меженнями щодо діяльності конкретної організаційно-правової форми; повноваженнями щодо управління майном юридичної особи; вимогами законодавства до складу його засновників і меж їх відповідальності за зобов'язаннями створеної ними юридичної особи; характером повноважень управління та деякими іншими особливостями.

Суб'єктами малого підприємництва в Україні є зареєстровані у встановленому порядку фізичні особи, які займаються підприєм­ницькою діяльністю без створення юридичної особи, а також юри­дичні особи будь-якої організаційно-правової форми та форми власності, в яких середньооблікова чисельність працюючих за звітний період не перевищує 50 осіб, а обсяг річного валового дохо­ду – 500000 євро. Такі підприємства можуть бути новоствореними або виділеними зі складу діючих, які є засновниками малих підприємств. Головним критерієм для зарахування господарсько­го об'єкта до малих підприємств є кількість працівників, яка за­лежить від галузі та виду діяльності: в промисловості та будівниц­тві – до 200 осіб, в інших галузях виробничої сфери – до 50, у науці та науковому обслуговуванні – до 100, у невиробничій сфе­рі – до 25, у роздрібній торгівлі – до 15 осіб.

У 90-ті роки XX ст. в економіці України почали функціонувати підприємства у формі господарських товариств.

Господарські товариства –підприємства створені на засадах угоди юридичних осіб і громадян шляхом об'єднання їх майна та підприємницької діяльності з метою одержання прибутку.

До господарських товариств належать: АТ, товариства з обмеженою відповідальністю (ТОВ), товариства з додатковою відповідальністю (ТДВ), повні товариства, командитні товариства.

Акціонерні товаристваформують статутний фонд, поділений на певну кількість акцій рівної номінальної вартості, несуть відповідальність за зобов'язаннями товариства тільки його майном, а кожен акціонер – у межах належних йому акцій. Статутний фонд АТ не може бути меншим суми, еквівалентної 1250 мінімальним заробітним платам на момент його створення.

У деяких випадках конкретна організаційно-правова форма є обов'язковою передумовою для певного виду діяльності. Наприклад, інвестиційний фонд може бути створений лише у формі ЗАТ, його статутний фонд повинен бути не меншим суми, еквівалентної 2000 мінімальних зарплат. Якщо інвестиційна компанія здійснює спільні інвестиції, її статутний фонд має становити не менше 50 тис. мінімальних зарплат.

АТ мають фінансові (створюється механізм оперативної мобілізації масштабних інвестицій і регулярного одержання прибутку у формі дивідендів для власників акцій), економічні (акціонерний капітал сприяє встановленню гнучкої системи виробничо-господарських зв'язків, опосередкованих перехресним або ланцюговим володінням акцій), соціальні (акціонування є важливою формою роздержавлення власності, перетворення найманих працівників на співвласників майна) переваги.

Товариства з обмеженою відповідальністю. Це товариства, які мають статутний фонд, поділений на частки, розмір яких визначається установчими документами. Статутний фонд повий, ц бути не меншим суми, еквівалентної 100 мінімальним заробітним платам. ТОВ несуть відповідальність за зобов'язаннями лише роз­міром статутного фонду, а кожний учасник – ризик у межах сво­їх вкладів до статутного фонду. Це один з найпоширеніших видів господарських товариств у економічній сфері України.

Товариства з додатковою відповідальністю – це товариства, учасники яких відповідають за боргами товариства своїми внеска­ми до статутного фонду, а за недостатності цих сум – належним їм майном в однаковому для всіх учасників розмірі, кратному до свого внеску. Граничний розмір відповідальності передбачається в установчих документах. В Україні у формі ТДВ обов'язково по­винні функціонувати довірчі товариства, які здійснюють пред­ставницьку діяльність відповідно до договору, укладеного з дові­рителями майна (коштів, ЦП, документів, які засвідчують право власності довірителя) щодо реалізації прав його власників.

Загалом менш поширеними є повні та командитні товариства.

Повні товариства. їх учасники зі своїх внесків формують статутний фонд, займаються спільною підприємницькою діяль­ністю, несуть необмежену й солідарну відповідальність усім своїм майном за зобов'язаннями товариства, що виникли до чи після їх вступу до нього.

Командитні товариства– це товариства змішаного типу, в яких поєднуються особливості товариства з обмеженою відпові­дальністю і повного товариства. Одні їх учасники здійснюють підприємницьку діяльність від імені товариства і несуть відпові­дальність за його зобов'язаннями всім своїм майном (повні това­риші, або комплементарії), інші учасники (вкладники, або командисти) не беруть участі в підприємницькій діяльності та управ­лінні товариством, їх відповідальність обмежена вкладом у майно товариства.

Правовий статус усіх видів господарських товариств визнача­ться нормами Закону України «Про господарські товариства», який регулює особливості їх створення, права та обов'язки, рівень відповідальності учасників і засновників.

З точки зору організаційних форм взаємодії підприємств у сфері виробництва та обігу виділяють наступні форми їх об’єднань: картель, синдикат, трест, концерн, конгломерат.

Картелі та синдикати охоплюють тільки сферу обігу: підприємства, що об’єднуються в картелі, домовляються про розподіл ринків та єдину цінову політику; в межах синдикату створюється загальна збутова контора, а підприємства домовляються про квоти виробництва продукції. При об’єднані підприємств в трест вони повністю втрачають юридичну та економічну самостійність, і трест несе повну відповідальність за результати господарської діяльності будь якого свого підприємства. В концерні підприємства зберігають юридичну і господарську самостійність, але над ними встановлюється фінансовий контроль з боку головної фірми, яка несе відповідальність за результати господарської діяльності в межах належного їй пакету акцій. Конгломерат та диверсифікований концерн являють собою багатогалузеві об’єднання. Але, перший не має галузевого ядра і в ньому превалює фінансовий капітал, тоді як в другому таке ядро присутнє та головним є промисловий капітал.

Питання для перевірки знань:

1. Що таке підприємство?

2. Що таке класифікація підприємств та з якою метою її використовують?

3. Як впливає зовнішнє та внутрішнє середовище на підприємство?

4. Які існують організаційно-правові типи підприємств?

5. Які переваги та недоліки є у акціонерного товариства порівняно з господарським товариством?

Практичні завдання

Тести

1. Що із нижче переліченого не є складовою внутрішнього середовища фірми:

а) виробничі процеси;

б) реалізація продукції;

в) фінансове забезпечення;

г) правове забезпечення.

2. Що із нижче переліченого не є складовою зовнішнього середовища фірми:

а) соціальні відносини;

б) фінансове забезпечення;

в) економічні відносини на ринках ресурсів та товарів;

г) правове забезпечення.

3.Основною господарською ланкою, що забезпечує виробництво товарів та послуг, здійснення науково-дослідних розробок та їх впровадження на основі самостійного прийняття рішень та повної відповідальності є:

а) держава;

б) підприємство;

в) домогосподарство;

г) виробничий підрозділ.

4.У мікроекономічних дослідженнях головною метою суб’єкта господарювання вважається:

а) намагання отримати максимальний прибуток;

б) стабільне отримання прибутку;

в) зміцнення конкурентоспроможності підприємства;

г) уникнення збитків.

5.Функціонування підприємства у ринкових умовах не передбачає здійснення:

а) самостійного збуту продукції;

б) дослідження попиту на продукцію;

в) виконання директивного плану;

г) відповідальності за збитки.

6. Форма об'єд­нання фізичних та юридичних осіб для здійснення спільної діяльності у ме­жах створеної ними господарської структури, згідно з чинним законодавством називається:

а) організаційно-правова форма підприємства;

б) організаційно-економічна форма підприємства;

в) соціально-економічна форма підприємства;

г) організаційно-виробнича структура підприємства.

7. Підприємства створені на засадах угоди юридичних осіб і громадян шляхом об'єднання їх майна та підприємницької діяльності з метою одержання прибутку називаються:

а) господарські товариства;

б) кооперативи;

в) комунальні підприємства;

г) приватні підприємства.

8. Підприємство статутний фонд яких, поділений на певну кількість акцій рівної номінальної вартості, що накладають на їх власників відповідальність за зобов'язаннями товариства тільки в межах акцій називаються:

а) акціонерними товариствами;

б) товариствами з обмеженою відповідальністю;

в) товариствами з додатковою відповідальністю;

г) командитними підприємствами.

9.Товариства змішаного типу, в яких поєднуються особливості товариства з обмеженою відпові­дальністю і повного товариства називаються:

а) акціонерним товариством;

б) товариством з обмеженою відповідальністю;

в) товариством з додатковою відповідальністю;

г) командитним товариством.

10.Товариство, що несе відповідальність за зобов'язаннями лише у роз­мірі статутного фонду, а кожний учасник – ризик у межах сво­го вкладу до статутного фонду називається:

а) акціонерним товариством;

б) товариством з обмеженою відповідальністю;

в) товариством з додатковою відповідальністю;

г) командитним товариством.

11.Які товариства є найменш поширеними у господарській практиці:

а) повні товариства;

б) товариства з додатковою відповідальністю;

в) товариства з обмеженою відповідальністю;

г) акціонерні товариства.

12.Угода між господарюючими суб’єктами про розподіл ринків збуту продукції та єдину цінову політику дістала назву:

а) синдикат; б) картель; в) концерн; г) трест.

13.Багатогалузеве об’єднання, в якому превалює фінансовий капітал та відсутнє галузеве ядро – це:

а) концерн; б) трест; в) конгломерат; г) транснаціональна корпорація.

14.Об’єднання підприємств, що зберігають юридичну і господарську самостійність, але над ними встановлюється фінансовий контроль з боку головної фірми, яка несе відповідальність за результати господарської діяльності в межах належного їй пакету акцій називають:

а) трест; б) синдикат; в) конгломерат; г) концерн.

15.Диверсифіковані концерни виникають у результаті:

а) концентрації та централізації капіталу;

б) домовленості керівництва;

в) поглиблення поділу праці;

г) спеціалізації та кооперації виробництва.

16.Головним критерієм для зарахування господарсько­го об'єкта до малих підприємств вважають:

а) розмір статутного капіталу;

б) річний обсяг реалізації продукції;

в) кількість працюючих;

г) рівень рентабельності виробництва.

17.Підприємство вважається створеним з моменту:

а) випуску першої партії продукції;

б) державної реєстрації;

в) відкриття розрахункового рахунку в банку;

г) надходження на рахунок у банку грошових коштів від реалізації продукції.

Тема 9