Використання змагань і змагального методу.

Підвищенню ефективності використання змагального методу сприяють методичні прийоми, що широко застосовуються на практиці:

- змагання з установкою на кількісну сторону виконання завдання;

- змагання з установкою на якісну сторону виконання завдання;

- змагання в ускладнених або незвичних умовах.

Дуже важливою є регулярна участь у різних змаганнях, обов'язкова участь у календарних змаганнях і систематичне використання змагального методу при організації тренувальних занять.

4. Послідовне посилення функції самовихованняна основі самопізнання, осмислення спортсменом суті своєї спортивної діяльності. Сюди входять такі компоненти:

- невідступне дотримання загального режиму життя;

- самопереконання, самоспонукання й самопримушення до виконання
тренувальної програми й змагального результату;

- саморегуляція емоцій, психічного й загального стану за допомогою аутогенних й інших методів і прийомів;

- постійний самоконтроль.

У процесі вольової підготовки особливу увагу необхідно приділяти морально-етичному вихованню спортсменів. Спортивна етика як сукупність норм і правил поведінки спортсмена, що визначають його ставлення до Батьківщини, суспільства, колективу, у процесі спортивного вдосконалення є одним з важливих розділів професійно-спортивної етики. У зміст цього поняття входять як загальні вимоги моралі, вироблені суспільством, так і специфічні вимоги до поведінки спортсменів: чітке дотримання правил змагань, повага до суперників, суддів і глядачів, виконання спортивних ритуалів. У зв'язку із цим специфічного відтінку набувають і загальні категорії моральності – відповідальність, добро, зло, справедливість, спортивна чесність, спортивний обов’язок, спортивна честь, спортивне достоїнство, взаємодопомога.

Удосконалення реагування

У процесі спортивного тренування людина найчастіше стикається з необхідністю реагувати на слухові, зорові, тактильні, пропріоцептивні або змішані подразнення. У відповідь на ці види подразнення можливі власнереакції, тобто відповідне реагування на сигнал, що виникає, і реакції передбачення, тобто реагування, що передбачають відповідні реакції екстраполяції в певних часових, просторових або просторово-часових співвідношеннях між стимулом, що виникає, і відповідною дією.

Власне реакції й реакції передбачення можуть бути простими й складними. Складні реакції поділяються на диз'юнктивні (із взаємовиключним вибором) і диференціювальні. Із взаємовиключним вибором – бити по воротах чи передавати м'яч тощо. Диференціювальні реакції – один з найбільш складних видів реагування, що потребує великого напруження уваги для швидкого вибору найбільш адекватної відповідної дії. Наприклад, баскетболіст, що почав дію на ураження кільця й побачив ефективний захист, змінює задум і передає м'яч партнерові, що знаходиться в кращому положенні.

Латентний час простої реакції – 100-200 мс, що перевищує час дій деяких сигнальних подразників у спортивній діяльності. Так, наприклад, час польоту м'яча при пенальті – 100 мс. Тривалість зорових фіксацій (при ознайомленні із ситуацією в інформативному пошуку) залежить від складності перцептивного завдання й коливається в межах 150-600 мс.

Отже, в умовах деяких видів швидкісних взаємодій (в іграх, єдиноборствах) людина не в змозі правильно реагувати за типом простої реакції у відповідь на сигнали, що виникають. Доцільне й результативне реагування спортсменів (гри, єдиноборства) може бути пояснено виконанням дій за типом реакцій передбачення (антиципації). У цьому випадку спортсмен реагує не на появу того або іншого подразника, а вгадує початок або появу сигналу для своїх дій.

Серед форм імовірнісного прогнозування реакція передбачення є найважливішою якістю, що забезпечує результативність дії людини в складних швидкісних взаємодіях спортсменів.

Розрізняють два види передбачення:

1. Перцептивне, що полягає в контролі за рухом об'єкта з метою перехоплення в зумовленому місці.

2. Рецепторне, що полягає в екстраполяції моменту появи об'єкта на підставі оцінки часових періодів.

Велике значення в тренуванні швидкості реагування має сенсомоторний метод, заснований на здатності людини розрізняти мікроінтервали часу. Вдосконалення швидкості реагування за цим методом проходить у три етапи.

На першому етапіспортсмен намагається відреагувати на сигнал подразника якнайшвидше, після чого йому повідомляють час реакції.

На другому етапі– після реагування намагається сам визначити час своєї реакції, після чого йому повідомляють дійсний час його реакції. Зіставлення власної оцінки з об'єктивними показниками дає змогу уточнити часові відчуття й ще точніше диференціювати швидкі й повільні реакції.

На третьому етапіспортсмену задається певний час реакції, який він намагається реалізувати. Зіставлення реального часу реагування із заданим та зі своїми відчуттями дає змогу ще більше покращити здатність до реагування.

Прихований період реакції складається з активного сприйняття інформації, що надходить у мозок, доцільної її переробки й побудови відповідних рухів.

Відповідна рухова дія спортсмена може бути схематично представлена як рухова реакція, що складається зі прихованого періоду й моторного компонента.

Швидкість й ефективність простого й особливо складного реагування багато в чому визначається обсягом інформації, що надходить. Існує певний оптимум інформації, що може бути ефективно перероблена й реалізована при зменшенні часу рухів.

На ефективність реагування й рухових дій великий вплив мають індивідуальні особливості спортсменів.

Відомо, що перцептивні й рухові процеси відносно незалежні. Це означає, що між швидкістю перебігу нервових процесів, що лежать в основі впізнання сигналу, передачею нервових імпульсів на виконавчу систему й швидкістю перебігу нервових процесів, що лежать в основі рухового акту, немає обов'язкового позитивного переносу.

Незважаючи на різнохарактерність вимог до вибору засобів і методів, що використовуються для вдосконалення реагування, можна виділити деякі загальні положення методики:

1. Освоєння кожного виду реакцій (простих, диз'юнктивних,
диференціювальних) має самостійне значення.

2. Принципова загальнометодична установка полягає в послідовному вдосконаленні простих, диз'юнктивних і диференціювальних видів реагування.

3. Кожен вид реагування спочатку вдосконалюється самостійно, без об'єднання з іншими.

4. Удосконалення антиципації (просторових і часових передбачень) у реакціях іде слідом за придбанням певного технічного фундаменту.

5. Педагогічні завдання вдосконалення повинні ускладнюватися шляхом послідовного нарощування й чергування якісних і кількісних вимог у вправах.

6. При вдосконаленні здатності до реагування послідовно мають вирішуватися

такі завдання:

- скорочення часу моторного компонента прийому;

- зменшення часу прихованого періоду дій;

- удосконалення вміння передбачати часові й просторові взаємодії.