Категории: ДомЗдоровьеЗоологияИнформатикаИскусствоИскусствоКомпьютерыКулинарияМаркетингМатематикаМедицинаМенеджментОбразованиеПедагогикаПитомцыПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРазноеРелигияСоциологияСпортСтатистикаТранспортФизикаФилософияФинансыХимияХоббиЭкологияЭкономикаЭлектроника |
Удар по м’ячу головою в стрибку з відштовхуванням однією ногоюЦей удар тоді застосовується, коли поблизу немає суперника й можна виконати стрибок вгору і вперед. Розгін виконується з кількох кроків. Нога в момент відштовхування залишається в положенні стрибка. Махова нога, зігнута в коліні, виконує мах угору – вперед. Наступні рухи не відрізняються від рухів під час ударів головою з відштовхуванням обома ногами. Після сильного прогинання тулуба цим способом м’яч можна спрямовувати вперед, вбік, назад (рис. 12).
Рис. 12. Техніка виконання удару по м’ячу в стрибку з відштовхуванням однією ногою Послідовність навчання 1. Імітація удару після розгону з кількох кроків. 2. Те саме з визначенням місця відштовхування. 3. Удари по м’ячу, підвішеному на натузі. 4. Удари по підкинутому партнером м’ячу. 5. Удари по м’ячу в трійках у лівий, правий бік. ТАКТИКА ГРИ У ФУТБОЛ
Тактика – слово грецького походження, що означає мистецтво командування військом. Це методи боротьби, які застосовуються для досягнення поставленої мети. У спорті слово «тактика» означає зумовлений спосіб ведення боротьби з суперником у рамках існуючих правил гри з використанням вміння гравців реалізовувати свої технічні навички для здобуття успіху в матчі. Система гри – це основний спосіб гри команди, який визначає особливості розташування й пересування гравців у захисті і нападі для досягнення успіху в матчі. Гра в захисті й нападі вимагає від гравців оперативного розв’язання ігрових ситуацій, використання різноманітних тактичних засобів. Тактика гри у футбол реалізується в індивідуальних, групових і командних діях у нападі й захисті. Тактичні завдання, що стоять перед командою, вирішуються з урахуванням особливостей ведення гри суперником, стану поля, кліматичних умов. Організованість у діях команди багато в чому залежить від чіткого розподілу функцій між футболістами. Воротар повинен досконало володіти технікою гри, уміти правильно вибирати місце, швидко оцінювати обстановку, миттєво визначати напрям, траєкторію і швидкість руху м’яча, рішуче і вміло керувати обороною. Йому треба поєднати гру «у воротах» з діями «на виходах». Воротар – перший організатор атак. Захисники повинні вільно володіти всіма елементами техніки гри, уміло протидіяти супернику з м’ячем і без нього, своєчасно взаємодіяти при організації оборони й атаки. Основні вимоги до гравця в захисті: колективно й індивідуально вміло діяти в зоні; своєчасно протидіяти передачам і ударам по воротах, успішно вести боротьбу за верховий м’яч; правильно здійснювати страховку партнерів і воротаря; чітко взаємодіяти, створюючи штучне положення «поза грою». При організації нападу захисники повинні: відкриватися для одержання м’яча від воротаря; після оволодіння м’ячем своєчасно й точно виконувати передачі партнерам; несподівано відкриватися на фланзі чи підключатися в центрі; уміло виконувати подачу чи «простріл» із флангу; завершувати атаку ударом по воротах. Гравці середньої лінії повинні вміти організовувати атаки, завершувати їх і переходити до оборонних дій на високому рівні виконавської майстерності. Основні дії в нападі: організація переходу від захисту до нападу і подальший розвиток атаки; забезпечення раптовості в розвитку атаки за допомогою переведення м’яча на фланг і швидкісного маневру у відкриту зону; контроль за серединою поля й активна участь у завершенні атак. Основні дії в захисті: протидія швидкому розвитку у відповідь атаки супротивника за допомогою контролю за ближнім у цій зоні чи персонально закріпленим суперником; протидія передачі й ударам по воротах; страховка партнерів і взаємодія з ними. Нападники повинні вміти поєднувати індивідуальні і групові дії, правильно вибирати позиції, виконувати завершальні атаки в умовах постійного єдиноборства. Основні дії в атаці: розташування на грані положення «поза грою» і своєчасний відхід назад для одержання м’яча; швидкісний маневр по флангу з подальшою передачею чи «прострілом» м’яча у штрафний майданчик; активна участь у завершенні атак. При переході в оборону нападники контролюють дії захисників чи вступають у єдиноборство з найближчим суперником, котрий володіє м’ячем. У захисті беруть участь залежно від ситуації. Тактика нападу. Організація дій команди, котра володіє м’ячем, з метою взяття воріт суперника відноситься до тактики нападу. Різноманітність форм побудови наступальних дій, варіювання темпу й напрямку розвитку атаки, багатство технічних прийомів єдиноборства – усе це створює важкі умови для суперника. Вибір тактики гри залежить від багатьох чинників, які спричинені різними умовами, такими як: 1) рівень розвитку рухових якостей власної команди та команди суперників; 2) рівень технічної підготовки гравців власної команди та команди суперників; 3) метеорологічні умови; 4) місце проведення змагання. Індивідуальна тактика. Індивідуальна тактика в нападі – це система індивідуальних цілеспрямованих дій футболіста, що ґрунтуються на його умінні з декількох можливих вирішень у певній ігровій ситуації вибрати найбільш правильне. Вона включає дії без м’яча і з м’ячем. Дії без м’яча.Для оптимального вибору позиції з метою одержання м’яча використовується відкривання. Від того, наскільки гравці швидко і правильно відкриваються, скільки «пропозицій» робиться партнеру з м’ячем, залежить ефективність комбінацій. В усіх випадках необхідно керуватися таким: – відкривання виконувати несподівано для суперника і на високій швидкості: воно не повинне утруднювати дій партнерів; – не рекомендується занадто зближатися з гравцем, що володіє м’ячем, це гальмує розвиток атаки; – уважно стежити за тим, щоб не опинитись у положенні «поза грою». Ефективним маневром є відволікання супротивника, тобто демонстративне переміщення в певну зону з метою повести за собою опікуна і тим самим забезпечити свободу дій партнерам. Якщо гравець, який атакує, не справляється в єдиноборстві із суперником, один із партнерів повинен переміститися в цю зону і створити чисельну перевагу. Дії з м’ячем. Якщо партнери закриті і немає можливості для передачі, доцільно використовувати ведення. Треба пам’ятати, що без м’яча футболіст переміщується швидше, тому перетримування м’яча гальмує розвиток атаки. Обведення – найважливіший засіб індивідуального подолання оборони. Розрізняють такі види обведення: за допомогою варіювання швидкості і зміни напрямку руху, з використанням відволікаючих дій. Обведення ніколи не повинно бути самоціллю. Атакуючі дії завершуються ударами по воротах. Вибір способу виконання удару, його сили, напрямку і траєкторії польоту м’яча залежить від конкретної ігрової ситуації. Групова тактика. Більшість тактичних завдань вирішує взаємодія двох чи декількох гравців, об’єднаних виконанням тактичної комбінації. Вся гра складається з ланцюга таких комбінацій і протидій їм. Комбінації бувають заздалегідь підготовленими в процесі тренувань та імпровізованими – які виникли в ході матчу. Стандартні ситуації виникають у випадках виходу м’яча за межі поля і, безумовно, після кожного порушення правил гри. До стандартних ситуацій належать: початок гри з центру поля, удар м’яча від воріт, штрафний і вільний удари, вкидання м’яча із-за бокової лінії, кутовий удар. Комбінації при стандартних положеннях дають змогу заздалегідь розташувати гравців у найбільш небезпечних для суперника зонах. Під час виконання тактично правильних рішень стандартних ситуацій у гравців розвивається вміння аналізувати та обирати найбільш оптимальні варіанти вирішення ігрової ситуації й ефективно завершувати їх. Мета комбінацій при вкиданні м’яча із-за бокової лінії – зберегти м’яч у своєї команди (у взаємодії з воротарем чи партнером) або вивести гравця на ударну позицію. Комбінації при кутових ударах мають два основних варіанти. У першому виконується подача м’яча у штрафний майданчик (в зону 11-метрової позначки, на ближню чи дальню стійки), у другому – розігрування кутового удару з подальшим ударом по воротах. Комбінації при штрафних ударах у безпосередній близькості від воріт суперника завершуються ударом по воротах чи розігруванням м’яча, щоб вивести одного з партнерів на зручну для взяття воріт позицію. Комбінації при вільних ударах пов’язані з розігруванням м’яча (відкидання для удару, гра «у стінку», передача на вихід тощо). Комбінації при ударах від воріт виконуються переважно за участю воротаря. Воротар (іноді польовий гравець) вибиває м’яч партнеру, котрий відкрився, або грає з одним із захисників і, одержавши відповідну передачу, посилає м’яч у поле. Комбінації в ігрових епізодах поділяються на взаємодії в парах, трійках і т. д. Сполучною ланкою цих взаємодій є передачі. Ефективність передач залежить від технічної майстерності футболіста, його тактичного мислення й уміння бачити поле, маневреності партнерів, зумовленої кількістю «пропозицій» гравцю з м’ячем. Комбінації в парах. Один з найбільш ефективних способів обігрування суперника за допомогою партнера – це гра «у стінку». Футболіст, який володіє м’ячем, зближається з партнером, різко передає йому м’яч і на максимальній швидкості кидається за спину суперника. Партнер в один дотик посилає м’яч, щойно отриманий від товариша по команді, у бік руху останнього – «на хід». Комбінація «схрещування» застосовується на середині поля чи на підступах до штрафного майданчика. Переслідуваний суперником гравець просувається з м’ячем поперек поля, а його партнер біжить назустріч. Будучи вільним від опіки, у момент зустрічі він одержує м’яч і діє відповідно до ігрової обстановки. Комбінацію «передача в один дотик» застосовують переважно з метою виграшу часу і простору для маневру. Вона дає можливість несподівано і швидко змінювати напрям атаки, перегрупувати сили.
Комбінації в трійках зі «зміною місць» дають змогу обігрувати суперника завдяки переходу гравця зі своєї зони в зону партнера після того, як той «вивів» звідти протидіючого суперника. Комбінація «пропускання м’яча» найчастіше застосовується при завершенні флангових атак. Активно виходячи на прострільну передачу й імітуючи удар, атакуючий несподівано пропускає м’яч партнеру, котрий розташувався у вигідній позиції. Командна тактика. Командна тактика нападу являє собою організацію колективних дій усієї команди для вирішення завдань атаки. При будь-яких тактичних системах командна тактика реалізується швидким чи поступовим розгортанням нападу. При швидкому нападі дії футболістів гранично насичені елементами раптовості. Маневрування на високих швидкостях повинне в найкоротший час і за допомогою найменшої кількості передач забезпечувати виведення одного з партнерів на ударну позицію. Основні вимоги: обов’язкове своєчасне виконання довгих передач уперед з метою «відрізати» суперників; перша передача повинна, як правило, направлятися «диспетчеру», котрий оцінює обстановку і швидко направляє м’яч на лінію атаки; у завершальній фазі атаки використовувати награні комбінації з найкоротшим виходом нападників до воріт; гравці середньої лінії зобов’язані швидко створювати другий ешелон атаки. При поступовому розгортанні нападу здійснюється тривалий контроль за м’ячем з використанням коротких і середніх передач. Організована оборона суперника вимагає від атакуючих виконання серії багатоходових комбінацій, широкого маневру, створення чисельної переваги на окремих ділянках поля в розрахунку на прорив захисних побудов в одній із ланок. Основні вимоги: застосування точних передач і активне маневрування по всій ширині поля; постійна готовність до несподіваної передачі в передню лінію атаки, тобто до швидкісного прориву; варіювання напрямку атаки з одного флангу на інший; ешелоноване розташування футболістів з підключенням на ударну позицію гравців середньої лінії і захисників. Основні принципи організації нападу.При системі 1 + 4 + 3 + 3 команди зазвичай грають із двома крайніми і центральними нападниками або з двома центральними ікрайнім. Основне завдання крайніх нападників – обіграти своїх опікунів у єдиноборстві чи за допомогою партнера. Надалі доцільні вихід до лінії воріт і подача м’яча верхом чи «простріл» уздовж воріт, «зрізання кута», тобто вихід на ударну позицію. Центральний нападник при підключенні в атаку гравця середньої лінії повинен обманним маневром вивести опікуна з центральної зони. Нападники маневрують по ширині поля, а їх зони займають партнери. Два гравці середньої лінії (атакуючий і «диспетчер») висуваються на передній рубіж, третій – діє трохи позаду, забезпечуючи разом із крайніми захисниками ешелоновану атаку. Головне в діях гравців середньої лінії – безперервне підключення в атаку і зміна її напрямку. Захисники беруть участь у нападі епізодично. При відсутності одного з крайніх нападників його зону часто займає крайній захисник. При системі 1 + 4 + 4 + 2 обов’язкова наявність не менше ніж двох гравців, котрі постійно знаходяться в середній лінії, і диспетчера. Один з основних тактичних варіантів – штучне звільнення того чи іншого флангу для активного підключення в атаку гравців середньої лінії чи крайніх захисників. Нападники багато маневрують по ширині поля, створюючи цим можливість одержання «гострої» передачі або утворюючи своєрідні «вікна» – вільні зони для підключення партнерів. Крайні захисники систематично беруть участь у нападі, діючи як крайні нападники, або підтримують атаку в другому ешелоні. Активніше підключаються центральні захисники, які несподівано виходять на ударну позицію в центрі. Тактика захисту. Гра в захисті передбачає організацію позиції і дій гравців з метою запобігти чи утруднити атакуючим можливість наблизитися доворіт і завдати точного удару. Усі дії команди, що обороняється, є відповідями на дії атакуючих і зумовлюються особливостями тактики суперника. Гра в обороні різноманітна, багатопланова і спрямована на захист воріт, на активну боротьбу за оволодіння м’ячем і організацію успішної атаки. Індивідуальна тактика.Ефективність захисту багато вчому залежить від індивідуального вміння кожного гравця діяти проти суперника – і коли він володіє м’ячем, і без нього. Граючи проти суперника, котрий не володіє м’ячем, футболісти в захисті здійснюють закривання та перехоплення. Закривання – переміщення з метою перешкодити супернику одержати м’яч. Той, хто обороняється, розташовується між суперником і своїми воротами. Позиція залежить від співвідношення сил суперників, швидкості бігу, персонального завдання. Чим ближче суперник до воріт, тим щільніше його треба закривати. Перехоплення – дія гравця з метою оволодіння м’ячем, спрямованим опікуваному супернику. Успіх перехоплення залежить від правильної оцінки обстановки, вмілого вибору позиції, своєчасного виходу до м’яча, швидкості тощо. У єдиноборстві з гравцем, котрий володіє м’ячем, ті, що обороняються, повинні відібрати його чи перешкодити передачі, веденню, удару по воротах. Для відбирання м’яча, коли цього вимагає ігрова ситуація, слід зблизитися з тим, хто володіє м’ячем, переслідувати його і зберігати атакуючу позицію. Щоб протидіяти передачі, удару, веденню, гравець розташовується в безпосередній близькості від того, хто володіє м’ячем, і перекриває зону найбільш гострої передачі, небезпечного удару по воротах чи прагне відтіснити суперника до бокової лінії. Групова тактика. Основою реалізації групової тактики в захисті є організована взаємодія двох чи більше гравців для надання допомоги партнерам чи руйнування комбінацій суперника.
Щоб допомогти партнеру, котрий програв єдиноборство, використовують страховку. Протидія комбінації «гра в стінку» зумовлюється місцем виконання. Іноді доцільно відмовитися від щільної опіки і грати в зоні. У більшості випадків треба розташуватися так, щоб мати можливість перехопити першу передачу, утруднити другу чи змусити відмовитися від комбінації. При протидії комбінації «схрещування» ті, хто обороняється, повинні особливо уважно контролювати дії гравця, у якого опинився м’яч, щоб перепинити йому шлях до воріт. Протидіючи комбінації «пропускання м’яча», захисники готові перехопити «пропущений» м’яч або швидко переключитися на єдиноборство з гравцем, якому цей м’яч адресований. Ефективним методом оборони є створення штучного положення «поза грою». Захисник, який знаходиться ближче за інших до своїх воріт, уважно стежить за розташуванням супротивника й керує діями партнерів. Найбільш доцільно створювати положення «поза грою» в зоні між центральною лінією і штрафним майданчиком. Побудову «стінки» виконує команда, уворота якої призначений вільний чи штрафний удар. Головна мета тих, хто обороняється, – убезпечити від прямого удару ближній кут воріт. Зазвичай у «стінку» стають 4–5 гравців (як правило, два захисники, два півзахисники і нападник). Чим далі від воріт призначається удар, тим менше футболістів безпосередньо протидіє йому. Командна тактика. Командна тактика в захисті зводиться до організації колективної взаємодії, котра дає змогу успішно відбивати атаки суперника і після цього переходити в наступ. На оборонному етапі цих дій необхідно швидко сконцентрувати сили в небезпечній зоні, перегрупуватися й забезпечити взаємну страховку захисних ліній. Захист проти швидкого розгортання нападу.При втраті м’яча слід рішуче атакувати суперника, котрий оволодів м’ячем, намагаючись перешкодити першій передачі і змушуючи його помилитися чи зробити малорезультативні передачі найближчим партнерам. Якщо суперник починає активне маневрування, потрібно щільно «закрити» своїх підопічних або протидіяти розвитку атаки в зонах. При атаці по центру гравці захисних ліній щільніше концентруються в районі штрафного майданчика. Якщо ж напад ведеться по флангу, вони переміщуються в бік напрямку атаки. У першому випадку головну роль в обороні грає задній центральний захисник, у другому – у страховці бере участь і крайній захисник протилежного флангу, який займає позицію позаду лінії оборони. Захист проти поступового розгортання нападу.При здійсненні командних дій цього виду ті, хто обороняється, відходять на свою половину поля без активної боротьби. Гравці оборони концентруються в напрямку атаки чи розосередження нападників по фронту й активно беруть участь у боротьбі за м’яч з неодмінною організацією страховки. Командні дії в обороні поділяються на персональний, зонний і комбінований захист. Персональний захист – це така організація оборони, коли кожен гравець особисто відповідає за дорученого йому суперника. При такому захисті розташовуються від суперника на відстані, яка дає можливість перехопити адресовані йому м’ячі, атакувати його в момент прийому м’яча. При зонному захисті гравці захисної лінії контролюють певну ділянку поля і вступають у єдиноборство з будь-яким суперником у межах зони. Необхідним елементом оборонних дій є «передача» суперників один одному. Комбінований захист найбільш поширений у сучасному футболі. Він гармонійно й раціонально поєднує принципи персонального та зонного захисту; одні гравці можуть, за завданням, тільки опікувати своїх суперників, а інші – грати переважно в зоні. Тактична підготовка футболіста. Тактична підготовка здійснюється в процесі теоретичних і практичних навчально-тренувальних занять. Під теоретичною підготовкою футболістів слід розуміти навчання системи знань, необхідних для ведення гри. Вона повинна бути спрямована на використання здобутих знань на практиці. При підготовці до проведення теоретичних занять з юними футболістами викладачу рекомендується: а) визначити методичну форму проведення теоретичного заняття (бесіда, опитування, розбір гри чи настанови); б) визначити кількість часу для цієї теми; в) підготуватися до проведення заняття, склавши короткий конспект. Усні повідомлення вчителя підкріплюються наочними посібниками – малюнками з різними тактичними комбінаціями, макетом футбольного поля, класною дошкою. Учням пояснюють окремі компоненти гри (дії футболіста в атаці, обороні, взаємодії в різних ситуаціях). Особливе місце в теоретичних заняттях з тактики займають настанови щодо майбутньої гри й розбір минулої. Учитель висвітлює учням загальний план гри з урахуванням сильних і слабких сторін команди суперників та окремих її гравців. Визначається як тактика всієї команди, так і завдання кожному гравцеві, обговорюються варіанти взаємодій, комбінації при стандартних положеннях. У процесі розбору гри, що відбулася, вчитель аналізує й оцінює вдалі та невдалі дії всієї команди, її ланок і окремих футболістів з виконання наміченого плану. При цьому слід активізувати й розвивати самостійне тактичне мислення юних футболістів, заохочувати їх, залучати до обміну думками. Основний метод навчання тактики й удосконалювання в ній – багаторазове повторення ігрових і спеціальних вправ на освоєння індивідуальних і групових тактичних дій у конкретній обстановці. Використовуються різноманітні тренувальні вправи. Правила гри у футбол
Правило 1. ПОЛЕ ДЛЯ ГРИ Розміри Поле для гри повинно бути прямокутної форми. Довжина бокової лінії має бути більша за довжину лінії воріт. Довжина поля: мінімум 90 м, максимум 120 м. Ширина: мінімум 45 м, максимум 90 м. Для міжнародних матчів довжина поля: мінімум 100 м, максимум 110 м. Ширина: мінімум 64 м, максимум 75 м. Розмітка поля Поле для гри розмічають лініями. Ширина цих ліній входить у розміри майданчиків, які вони обмежують. Довгі лінії, які обмежують поле, називають боковими лініями, а короткі – лініями воріт. Ширина цих ліній до 12 см. Поле для гри розділено на дві рівні половини середньою лінією. Посередині цієї лінії розміщено центральну позначку. Навколо неї проведене коло радіусом 9,15 м. Майданчик воріт На кожному кінці поля розташований майданчик воріт, який утворюється таким чином: з точок на лінії воріт, які знаходяться на відстані 5,5 м від внутрішнього боку кожного зі стояків воріт, під прямим кутом проводять два відрізки завдовжки 5,5 м. Кінці цих відрізків з’єднуються лінією, паралельною лінії воріт. Утворений таким чином прямокутник має назву «майданчик воріт». Штрафний майданчик На кожному кінці поля розташований штрафний майданчик, який утворюється таким чином: з точок на лінії воріт, які знаходяться на відстані 16,5 м від внутрішнього боку кожного зі стояків воріт під прямим кутом до лінії воріт, проводять два відрізки завдовжки 16,5 м. Кінці цих відрізків з’єднуються лінією, паралельною лінії воріт. Утворений таким чином прямокутник називається штрафним майданчиком. У межах кожного штрафного майданчика на відстані 11 м від воріт і рівній відстані від стояків воріт наноситься 11-метрова позначка. За межами кожного штрафного майданчика проводиться дуга кола радіусом 9,15 м, центром якої є 11-метрова позначка. Флагштоки У кожному куті поля встановлюється флагшток заввишки 1,5 м із незагостреним верхом і полотнищем прапора. Кутовий сектор З основи кожного кутового флагштока в межах поля проводиться дуга, яка становить чверть кола радіусом 1 м. Ворота Ворота встановлюють посередині кожної лінії воріт. Вони складаються з двох вертикальних стояків, розміщених на однаковій відстані від кутових флагштоків і з’єднаних вгорі горизонтальною поперечиною. Відстань між стояками – 7,32 м. Нижній край поперечини має бути на відстані 2,44 м від поверхні землі. Обидва стояки й поперечина мають однакову ширину й товщину (не більше ніж 12 см). Лінії воріт мають бути такої самої ширини, як і стояки з поперечиною. До воріт і поверхні землі за лініями можна прикріпляти сітки за умови, що вони належно закріплені і не заважають діям воротарів. Стояки й поперечина мають бути білого кольору. Безпека. Ворота слід надійно закріпити на землі. Переносні ворота можна використовувати тільки в тому випадку, коли вони відповідають цій вимозі. Якщо поперечина впаде або зламається, гру зупиняють доти, доки її не полагодять чи поставлять на своє місце. Якщо поперечину неможливо відновити, матч припиняють. Використання мотузки замість поперечини не допускається. Якщо поперечину вдасться відновити, то гру поновлюють «спірним м’ячем» у тому місці, де він знаходився в момент зупинення гри.
Правило 2. М’ЯЧ М’яч: має сферичну форму, виготовлений зі шкіри або іншого придатного матеріалу, має довжину окружності не більше ніж 70 см і не менше за 68 см, має вагу перед початком гри не більше ніж 450 г і не менше ніж 410 г, має надлишковий тиск на рівні моря в межах 0,6-1,1 атм. (600-1100 г/см2). Заміна м’яча, який став непридатним Якщо м’яч лопнув або втратив свою форму, перебуваючи в грі, то: гру зупиняють; новий м’яч вводять у гру в тому місці, де попередній м’яч зробився непридатним. Якщо м’яч лопнув або втратив свою форму в той момент, коли він вийшов із гри, і призначений початковий удар, удар від воріт, кутовий, вільний, штрафний або 11-метровий удар, або коли м’яча мають укинути з-за бічної лінії: після заміни м’яча гру поновлюють відповідно до того, як вийшов із гри попередній м’яч. Під час матчу м’яч не можна заміняти без дозволу арбітра.
Правило 3. КІЛЬКІСТЬ ГРАВЦІВ Гравці У матчі беруть участь дві команди, кожна з яких складається не більше ніж з 11 гравців, один з-поміж яких – воротар. Матч не можна розпочинати, якщо в одній з команд виявиться менше ніж сім гравців. Офіційні матчі У кожному матчі змагання, яке проводиться під егідою ФІФА, континентальної конфедерації чи національної асоціації, дозволено заміну не більше ніж трьох гравців, якщо тільки в регламенті змагань не затверджено більшої кількості замін, але не більше ніж шість. Інші матчі В інших матчах можна проводити більшу кількість замін, якщо: команди домовилися щодо максимальної кількості замін і арбітру було повідомлено про домовленість до початку гри. Якщо арбітра не проінформували завчасно або сторони не дійшли згоди щодо кількості замін до початку гри, то дозволяється заміна не більше ніж шести гравців. Усі матчі У всіх матчах прізвища запасних гравців слід занести в рапорт матчу до його початку. Запасні гравці, прізвища яких не були внесені в рапорт, не мають права брати участь у грі. Порядок замін Для заміни гравця запасним потрібно виконати таке: § про майбутню заміну слід повідомити арбітра; § запасний гравець має право вийти на поле тільки за сигналом арбітра й тільки після того, як замінюваний гравець покине поле; § запасний гравець виходить на поле біля середньої лінії після зупинення гри; § заміна вважається здійсненою, коли запасний гравець вийшов на поле; § з цього моменту запасний гравець стає гравцем основного складу, а гравець, якого замінили, перестає бути ним; § гравець, якого замінили, більше не має права брати участь у цій грі; § право арбітра накладати стягнення поширюється на всіх запасних гравців, незалежно від того, виходили вони на поле чи ні. Зміна воротаря Будь-хто з польових гравців може помінятися місцем із воротарем за умови, що: • арбітра заздалегідь було повідомлено про таку зміну; • зміна проводиться тоді, коли гру зупинено. Якщо запасний гравець вийшов на поле без дозволу судді, то гру зупиняють; арбітр повинен дати порушникові попередження, показавши йому жовту картку, і наказати, щоб він покинув поле; гра відновлюється вільним ударом у тому місці, де був м’яч у момент зупинення гри (див. правило 8). Якщо польовий гравець помінявся місцем із воротарем без дозволу арбітра, то: § гру не зупиняти; § тільки-но м’яч вийде з гри, обом порушникам дати попередження, показавши їм жовту картку. За будь-яке інше порушення правила 3: § гравці, що завинили, мають дістати попередження, Поновлення гри Якщо арбітр зупинив гру тільки для того, щоб дати гравцеві основного складу попередження, то вона поновлюється вільним ударом, який виконує суперник цього гравця з місця, де м’яч був у момент зупинення гри (див. правило 8). |
|
Последнее изменение этой страницы: 2016-06-09 lectmania.ru. Все права принадлежат авторам данных материалов. В случае нарушения авторского права напишите нам сюда... |