Удосконалення спеціалізованих умінь

У спорті найвищих результатів досягають не тільки ті спортсмени, що мислять, а й ті, що вічувають, тобто володіють високим рівнем сенсорноперцептивних можливостей.

Спортсмени вищих кваліфікацій відрізняються добре розвиненими здібностями до сприйняття спеціалізованої діяльності, що виявляються в таких показниках, як почуття м'яча, партнера, суперника тощо.

Спеціалізовані вміння, засновані на прояві рухових реакцій і просторово-часових антиципацій, лежать в основі діяльності спортсменів у несподіваних ситуаціях, що швидко змінюються.

Вдосконалення специфічних сприйняттів й якостей відбувається в результаті синтезу й наступної інтеграції багатьох сприйняттів і відчуттів.

Успішний розвиток спеціалізованих умінь і якостей потребує таких розвинених здібностей:

1. Диференціювати й антиципувати просторово-часові компоненти сучасних ситуацій.

2. Вибрати момент початку рухів з метою успішної протидії супротивникові або взаємодії з партнером по команді.

3. Адекватно визначати напрями, амплітуду, швидкісні характеристики, глибину й ритм своїх дій, дій супротивника й партнерів.

Специфічні вміння і якості, навіть у спортсменів високої кваліфікації, розвинені неоднаково. У кожного спортсмена є свої сильні й слабкі сторони підготовленості, причому перші можуть компенсувати наявність других.

Відзначимо найбільш типові варіанти компенсацій:

1. Недоліки тактичного мислення компенсуються швидкістю рухових реакцій, стійкістю й розподілом уваги, почуттям часу, дистанції, моменту.

2. Недоліки розподілу уваги компенсуються швидкістю сприйняття й розумових операцій, точністю м'язово-рухових диференціацій.

3. Недоліки перемикання уваги компенсуються швидкістю рухових реакцій, здатністю точно прогнозувати зміну ситуації, почуттям часу.

4. Недостатня швидкість рухових реакцій компенсується здатністю до прогнозування, почуттям дистанції, почуттям часу, розподілом уваги, її стійкістю, тактичним мисленням.

5. Недостатня точність рухових диференціацій компенсується увагою, швидкістю рухових реакцій, почуттям часу.

У психологічній підготовці повинні оптимально поєднуватися завдання вдосконалення спеціалізованих умінь і виділення індивідуальних особливостей спортсменів з метою найбільш повного втілення їх здатностей, психічних і фізичних якостей у змагальній діяльності.

Управління стартовими станами

Зростання спортивних результатів, збільшення конкуренції, підвищення престижності спортивного результату й відповідальності спортсмена за нього збільшують навантаження на психіку спортсменів.

Рівень психічної напруженості в змаганнях, особливо у кваліфікованих спортсменів, залежить в основному від факторів, що впливають на психіку: вид змагання, рівень готовності, мотивація.

Розрізняють чотири стани змагальної готовності спортсмена:

1) недостатнє збудження;

2) оптимальне збудження;

3) перезбудження;

4) гальмування внаслідок перезбудження.

Стан недостатнього збудженнявиявляється в деякій
млявості, недостатній зосередженості, неможливості спортсмена
сконцентрувати увагу на майбутньому двобої. Зовні спортсмен
спокійний, навіть байдужний, доброзичливий до навколишніх, навіть до
супротивника. Однак він нездатний максимально реалізувати в змаганнях
свої функціональні можливості, його дії часто характеризуються
несвоєчасністю й неадекватністю (молоді спортсмени, що не ставлять
цілей досягнення високого результату, досвідчені спортсмени, що знизили
рівень вимог до себе). При повторенні такого стану виробляється
рефлекс, який згодом дуже важко перебороти.

Стан оптимального збудження. У цьому стані спортсмен відчуває готовність і бажання змагатися; здатний об'єктивно оцінювати свої дії, партнерів по команді, супротивника, одержувати задоволення від своїх дій, рухів, упевненість у своїй підготовленості домогтися запланованого результату. Такий стан є найкращим для досягнення високих спортивних результатів, повної реалізації функціональних можливостей.

Стан перезбудження. Спортсмен надмірно збуджений, активний, дратівливий, найчастіше втрачає самовладання, запальний, нетерпимий до навколишніх. Спокійний у тренувальних умовах спортсмен у такому передстартовому стані стає впертим, злим, грубим, надмірно причепливим і вимогливим до інших. У таких умовах тренери й товариші по команді повинні виявляти терпимість й уважність поряд з вимогливістю й принциповістю.

З надмірним збудженням варто систематично боротися. Організм спортсмена в такому стані схильний до рефлекторних захворювань (загострення звичних травм, ангіна тощо), що практично не дає йому можливості виявити наявний рівень підготовленості і створює передумови до виправдання поганого виступу в змаганнях.

Стан гальмування внаслідок перезбудження. У цьому випадку має місце механізм, протилежний формуванню стану недостатніх порушень. Однак зовнішній стан гальмування найчастіше виявляється в тих самих реакціях, за винятком доброзичливості до навколишніх. Пасивність, що виявляється зовні, є результатом травмуючих переживань, інших асоціацій, небажання змагатися. Настає апатія, психічна й фізична млявість, іноді невротичні реакції. Спортсмен розуміє непотрібність нав'язливих думок, страху не показати запланований результат, але не може їх позбутися.

Стан гальмування вимагає уважного й спокійного ставлення до спортсмена, малоінтенсивної розминки, теплого душу, психорегулятивних впливів.

Залежно від індивідуальних особливостей спортсмена, його фізичних і психологічних якостей, етапів спортивного вдосконалення можливі найрізноманітніші підходи до вирішення питань оптимізації стартового стану й управління ним.

Кожен спортсмен у процесі підготовки повинен виробити свої способи регулювання психічного стану відповідно до своїх особистісних характеристик, рівня підготовленості й змагального досвіду.

При раціональному психічному настрої на майбутні змагання підвищене збудження має бути спрямоване не на переживання й небезпеки, а на концентрацію уваги на вузлових компонентах техніко-тактичних та функціональних проявів, урахування яких забезпечує успішний виступ у змаганнях.

Раціональна підготовка до стартів пов'язана з концентрацією уваги на основних для даної діяльності рухових діях, думках, відчуттях і відволіканням від сторонніх факторів, якими наповнена підготовка до стартів й участь у змаганнях. Досвідчені тренери ведуть кропітку роботу в цьому напрямі. Вони разом з учнями докладно вивчають основних суперників, особливості їх техніки й тактики, сильні й слабкі сторони, знайомлять учнів з місцями змагань, станом спортивних баз, умовами для розминки, відпочинку, відновлення.

Регулювання психічного стану спортсменів при наближенні основних стартів здійснюється не тільки засобами психічного впливу, але й розподілом тренувального навантаження в дні, що передують змаганням. Спортсменам, схильним до зайвого емоційного збудження, в останні 8-10 днів не слід планувати занять з надмірними навантаженнями.

У тренуванні спортсменів, яких відрізняє знижене емоційне збудження, навпаки, варто використовувати інтенсивні вправи швидкісно-силової спрямованості, програма їх тренувальних занять має бути емоційно насиченою.

Рівень емоційного напруження спортсменів накладає відбиток і на характер розминки, що передує стартам. Спортсменам, у яких емоційне напруження підвищена, рекомендується будувати розминку в основному на матеріалі роботи невисокої інтенсивності. Навпаки, знижене емоційне напруження пов'язане з необхідністю включення в розминку короткочасних вправ, виконуваних з високою інтенсивністю.

Контрольні завдання

1. Розкрити цілі та завдання спортивної підготовки в спортивних іграх.

2. Проаналізувати засоби та методи спортивної підготовки в спортивних іграх.

3. Проаналізувати технічну підготовленість і технічну підготовку спортсмена.

4. Розглянути етапи технічної підготовки в спортивних іграх.

5. Розказати про тактичну підготовленість і тактичну підготовку в спортивних іграх.

6. Яким чином формується тактична підготовка гравців та команд? Методи тактичної підготовки.

7. Проаналізувати вислів: «Тактична підготовка» – домінуючий фактор підготовки гравців в спортивних іграх».

8. Назвати якості психіки і спрямованості психологічної підготовки.

9. Проаналізувати систему виховання вольових якостей у гравців у спортивних іграх.

10. Яким чином можна управляти стартовим станом гравців?

Розділ 2. БАСКЕТБОЛ

Баскетбол – дуже популярна спортивна гра. Практично в кожній країні світу він займає провідні позиції серед тих видів спорту, які культивують у ній. Міжнародна федерація баскетболу (ФІБА) налічує в своєму складі більше ніж 200 національних федерацій. Проводяться регулярні чемпіонати світу та континентів, чемпіонати країн. Баскетбол з 1936 р. є олімпійським видом спорту.

Баскетбол завоював планету тим, що дає людям здоров’я, життєрадісність та велике задоволення від занять ним. Баскетбол є видом спорту і засобом фізичного виховання. Оволодіваючи технікою та тактикою баскетболу, людина одночасно розвиває фізичні якості (швидкість, силу, витривалість, спритність), виховує вольові риси характеру, зміцнює здоров’я і на основі цього досягає високого спортивного результату.

Завдяки своїм позитивним якостям баскетбол став одним з тих видів спортивних ігор, які введені до навчальної програми загальноосвітніх та вищих навчальних закладів.

Пропонований посібник містить матеріал про історію виникнення баскетболу, принципи, засоби та методи спортивного тренування, технічну та тактичну підготовки, правила змагання з баскетболу.

Успіх у формуванні умінь та навичок з баскетболу приходить лише за умови, що засвоєння рухових дій і розвиток фізичних якостей органічно поєднуються з опануванням відповідних теоретичних знань, які розкривають значення та зміст, методи і правила занять баскетболом, якщо учні все виконують свідомо, з розумінням справи.

Застосування теоретичного і практичного матеріалу посібника сприятиме кращому засвоєнню студентами програми з баскетболу. Водночас необхідне додаткове опрацювання студентами підручників та інших матеріалів для якісного засвоєння курсу баскетболу.

2. 1. Історичний нарис розвитку БАСКЕТБОЛУ

Баскетбол був "винайдений" у 1891 р. викладачем фізичного виховання Спрингфілдського коледжу у штаті Массачусетс доктором Джеймсом Нейсмітом. Оскільки м’яч закидували в кошик, нова гра дістала назву "баскетбол" («баскет» – кошик, «бол» – м'яч). У 1892 р. Д. Нейсміт запропонував перші 13 пунктів баскетбольних правил, які в принципі діють і сьогодні. Досить швидко почали з’являтися доповнення до цих правил, тому що цього вимагала сама гра. Перше доповнення – введення щитів, що захищали м’яч від глядачів, які знаходилися на балконі й ловили м’яч, спрямований баскетболістами в кошик. Пізніше (1893 р.) з’явилися залізні кільця з сіткою замість кошика, у 1894 р. було збільшено довжину окружності м’яча до 30-32 дюймів (76,2-81,3 см), у 1895 р. були введені штрафні кидки. Дриблінг (ведення) у всіх його варіантах було введено в правила у 1896 р.

Популярність баскетболу з кожним роком стрімко зростала у США, а пізніше з нею познайомилися у країнах Сходу (Японія, Китай, Філіппіни), Європи і Південної Америки. На III Олімпійських іграх у Сент-Луїсі (США, 1904 р.) американці організували показовий баскетбольний турнір між кількома командами своїх міст. Одночасно з розвитком популярності гри формувалась техніка гри, створювалась і тактика баскетболу. З'явились раціональні технічні прийоми: ловля, передачі, ведення, кидки м’яча в кошик. В тактиці визначились функції гравців.

Саме цим визначається перший етап розвитку баскетболу (1891-1918 pp.).

На другому етапі (1919-1931 p.p.) почали створюватись національні федерації баскетболу. Збільшилась кількість баскетболістів, зросла кількість і якість проведення змагань. Баскетбол почав підкоряти Європу – Чехословаччина, Литва, Естонія, Латвія, Італія, Франція.

На третьому етапі (1932-1947 рр.) створено Міжнародну федерацію баскетболу (ФІБА), стрімко зростає спортивна майстерність.

ФІБА була створена 18 червня 1932 р. До її складу увійшли вісім країн світу -Аргентина, Греція, Італія, Латвія, Португалія, Румунія, Швейцарія та Чехословаччина.

Гра стрімко підкоряла планету. У 1935 р. в Женеві відбувся I Чемпіонат Європи серед чоловічих команд. Першим чемпіоном Європи стала команда Латвії. Першим чемпіоном Європи серед жіночих команд стала команда Італії (1938 р.)

До програми Олімпійських ігор баскетбол був вперше введений у 1936 р. У турнірі XI Олімпіади взяла участь 21 країна. Під час Олімпіади проходив перший конгрес ФІБА, де були прийняті єдині правила гри і покладено початок широкому проведенню міжнародних змагань.

Четвертий етап розвитку баскетболу починається у 1948 р. і закінчується у 1956. ФІБА зайняла одне з провідних місць серед міжнародних спортивних об’єднань. Під керівництвом ФІБА проводяться великі міжнародні змагання – чемпіонати світу та Європи. У 1948 р. членами Міжнарод­ної федерації баскетболу було уже 50 держав.

З розвитком світового баскетболу проходив і розвиток техніки і тактики баскетболу. З'явилися нові способи передач і ведення м’яча, застосовувались фінти. Кидки укошик почали виконувати однією рукою. В тактиці намітився перехід від індивідуальної гри до колективної.

Перший чемпіонат світу серед чоловічих команд відбувся у 1950 р. в Аргентині, перемогли господарі майданчика. Серед жінок чемпіонат світу відбувся у 1953 р. у Чилі, перемогла команда США. У подальшому чемпіонати світу почали проводити один раз у чотири роки.

На початку 1950-х рр. баскетбол став втрачати гостроту боротьби. Різко знизився темп гри. Це було зумовлено появою в складах команд високих гравців та перевагою техніки й тактики нападу над тими самими компонентами в захисті. Щоб ліквідувати цей дисбаланс, необхідно було внести в правила гри доповнення і зміни. Саме зараз у правилах змагань з'явилися правила 30 секунд, правила трьох секунд, заборона відривати опорну ногу на початку ведення м’яча та ін.

Активні форми гри збагатили техніку баскетболу новими раціональними прийомами. Почали застосовувати передачі однією рукою, ведення м’яча без зорового контролю, кидки м’яча в стрибку.

П’ятий етап розвитку баскетболу, який почався в 1957 р., дуже збагатив гру. Перш за все, значним збільшенням кількості країн, членів ФІБА – їх стало майже 140. Відкрилися регіональні орга­нізації ФІБА (в Європі, Америці, Азії та Африці). Створення цих організацій прискорило розвиток баскетболу і його популярність у країнах, де він був недостатньо популярним. Щорічно під керівництвом ФІБА проводиться Кубок чемпіонів та Кубок володарів Кубку.

У 1972 р. МОК прийняв рішення про включення жіночої баскетболу в програму XXI Олімпійських ігор у Монреалі.

Сучасний етап розвитку баскетболу почався з рішення МОК про допуск спортсменів професіоналів до участі в Олімпійських іграх сучасності. Допуск професіоналів на олімпіаду дав новий поштовх розвитку техніко-тактичних можливостей як гравців, так і команд, що привело до величезної популярно­сті баскетболу на планеті. У лавах ФІБА зараз більше ніж 190 країн. Якщо в перші роки допуску професіоналів до змагань ФІБА професіонали перемагали любителів, то зараз клас гри зрівнявся. Попереду нові горизонти нашої улюбленої гри.

Техніко-тактична підготовка

Технічна підготовка

Техніка гри – це сукупність прийомів, які дають змогу найбільш успішно вирішувати конкретні змагальні завдання.

Сучасна техніка гри склалася історично: на різних етапах розвитку баскетболу кількість прийомів, способи їх виконання постійно змінювались і вдосконалювались перш за все у зв’язку з розвитком нових тактичних ідей у різних країнах світу. Крім того, на розвиток техніки впливали зміни правил гри, підвищення рівня фізичної підготовленості гравців.

Незважаючи на те, що баскетболу вже більше ніж 110 років, далеко не всі можливості техніки гри використані в спортивній практиці сьогодення. Невичерпні функціональні та координаційні можливості організму тренованого спортсмена створюють добру перспективу для впровадження нових, прогресивних ідей техніки нападу й захисту.

Техніка нападу

Техніка переміщення. Для переміщення по майданчику баскетболіст використовує ходьбу, біг, стрибки, зупинки та повороти. Переміщення – основа техніки баскетболу. З допомогою цих прийомів гравець може правильно вибрати місце на майданчику, відірватись від захисника і переміститись у потрібне місце для отримання м’яча й успішного кидка м’яча в кошик.

Ходьба. Використовується головним чином для зміни позиції під час коротких ігрових пауз чи зниження інтенсивності дій, а також зміни темпу руху у поєднанні з бігом.

Біг. Біг є головним засобом переміщення. Біг баскетболіста значно відрізняється від рівномірного бігу легкоатлета. Гравець повинен вміти виконувати прискорення з будь-яких стартових положень, в будь-якому напрямку, обличчям чи спиною вперед. Особливістю бігу баскетболіста є те, що він ставить ногу на майданчик перекатом з п’ятки на носок або м’якою постановкою ноги на повну ступню. Це дає змогу гравцю змінювати темп та напрямок руху, робити своєчасну зупинку.

Стрибки. Під час гри баскетболіст виконує 140-160 стрибків з різних положень і з різною метою. Стрибки застосовуються як самостійні прийоми і як елементи в інших технічних прийомах. Застосовуються два способи виконання стрибка: поштовхом двома ногами й поштовхом однієї ноги.

Стрибок двома ногами виконується найчастіше з місця з положення основної стійки. Гравець присідає, відводить руки назад. Відштовхування проводиться потужним розгинанням ніг, енергійним рухом тулуба і рук в напрямку вперед-вверх.

Стрибок поштовхом двома ногами з розбігу виконується при кидку м’яча в кошик і при боротьбі за відскок. При цьому на останньому кр. розбігу вперед ставиться одна нога, а друга швидким рухом приставляється до неї. Відштовхування робиться одночасно обома ногами вертикально вверх. Всі ці рухи виконуються швидко без затримання у фазі відштовхування.

Стрибок поштовхом однієї ноги виконується з короткого розбігу. Останній крок розбігу перед відштовхуванням виконується дещо ширшим за попередній. Поштовхова нога ставиться для поштовху перекатом з п’ятки на носок (баскетболіст трохи присідає). Друга нога робить активний маховий рух вперед-вверх і цим допомагає злету гравця після поштовху.

Зупинки. Під час гри баскетболіст буває змушеним виконувати різкі раптові зупинки, щоб звільнитися від опіки суперника. Зупинки виконуються двома способами: стрибком і двома кроками.

При зупинці стрибком гравець робить невисокий стрибок уверх-вперед, при цьому, відштовхнувшись однією ногою, він відхиляє тулуб назад і приземляється на одну чи обидві ноги.

При зупинці двома кроками гравець робить короткий передостанній крок і відхиляє тулуб назад. Потім виконує останній більш широкий крок, ставлячи ногу на п’ятку з подальшим перекатом на всю стопу.

Повороти. Баскетболіст виконує повороти для уходу від захисника, збереження м’яча від вибивання, для фінтів з подальшою атакою кошика.

Повороти виконуються вперед і назад. Вони розрізняються за напрямком переступання ноги, яка виконує поворот. Повороти вперед – це ті, які виконуються в той бік, у який баскетболіст повернутий обличчям. Повороти назад – це ті, які виконуються переступаннями в бік, куди баскетболіст повернутий спиною.

При повороті гравець переносить вагу тіла на одну ногу, яка повинна стати віссю повороту. Осьова нога знаходиться на носку, який під час повороту не зміщується з місця, а тільки розвертається в бік кроку другої ноги.

Техніка володіння м’ячем

Техніка володіння м’ячем включає в себе такі прийоми: ведення (дриблінг), ловля, передача й кидки м’яча в кошик.

Ведення м’яча. Ведення м’яча – прийом в баскетболі, який дає право гравцю переміщуватися з м’ячем по майданчику на різних швидкостях і в будь-якому напрямку. Ведення дає гравцю змогу звільнитися від щільної опіки захисника, вийти з м’ячем під щит і атакувати кошик, організувати швидкий прорив.

Ведення (дриблінг) виконується послідовними поштовхами м’яча однією рукою вниз – вперед, трохи в бік від гомілок ніг. Ноги згинаються для збереження рівноваги та швидкої зміни напрямку руху. Тулуб трохи нахилений уперед, плече й рука, яка вільна від м’яча, повинні не підпускати суперника до м’яча (але не відштовхувати його). Гравець, переміщуючись з веденням м’яча, повинен слідкувати за місцем розміщення партнерів, суперників.

Баскетболіст повинен однаково добре володіти дриблінгом як правою, так і лівою рукою. Застосовуються різні варіанти дриблінгу: ведення зі зміною швидкості, ведення зі зміною напрямку руху, ведення зі зміною висоти відскоку, ведення з асинхронним ритмом рухів руки з м’ячем і ніг, ведення з використанням поворотів вперед і назад у русі зі зміною і без зміни рук, ведення з переводом м’яча за спиною та між ногами.

Ловля м’яча. Ловля – прийом, з допомогою якого гравець може впевнено оволодіти м’ячем і в подальшому почати атакуючі дії. Ще не зловивши м’яч, гравець повинен визначити, куди і кому його передати. Це досягається периферичним зором: центральний зір повинен бути спрямованим на м’яч. Баскетболіст не повинен чекати м’яч, стоячи на місці, а виходити назустріч м’ячу. Необхідно зайняти стійке положення після ловлі, згинати ноги в колінах у момент прийому м’яча, м’яко приземлятися з м’ячем після стрибка. Баскетболіст вибирає конкретний спосіб ловлі залежно від висоти польоту м’яча, положення гравця щодо траєкторії і швидкості польоту м’яча.

Ловля м’яча виконується двома руками та однією рукою.

Основна фаза: в момент торкання м’яча руками потрібно обхопити його пальцями, зігнути руки в ліктьових суглобах, підтягуючи тим самим м’яч до грудей. Згинання рук є амортизаційним рухом, яким гравець гасить будь-яку швидкість польоту м’яча.

Передачі м’яча. Передача це прийом з допомогою якого гравець направляє м’яч своєму партнеру для продовження атаки.

Уміння правильно й точно передати м’яч – основа цілеспрямованих дій спортсменів у грі. У практичній діяльності гри баскетболісти використовують багато видів передач залежно від ігрової ситуації, відстані, на яку потрібно зробити передачу, розміщення чи напрямку руху партнера, протидії суперника.

Гарний розпасовщик повинен володіти такими якостями: мати добрий периферичний зір, тактичне мислення, швидкість руху рук і точний розрахунок. Швидкість і точність виконання всіх способів передач залежить від правильної й енергійної роботи кистей і пальців рук. Партнера, який приймає передачу, потрібно бачити, але не дивитися на нього (бачити його периферичним зором). При передачі важливо зберігати положення рівноваги, щоб не допустити втрати м’яча при активній роботі захисників.

Передача м’яча двома руками від грудей. Така передача дає змогу швидко й точно передати м’яч партнеру на близьку та середню відстань.

Кисті рук з розставленими пальцями утримують м’яч на рівні пояса, лікті опущені вниз. Дугоподібним рухом рук і кистей м’яч підтягується до грудей і посилається вперед різким рухом рук майже до краю та додатковим рухом кистей, який надасть йому зворотного обертання.

Передача однією рукою від плеча. Рука з м’ячем відводиться до правого плеча так, щоб лікоть не піднімався, одночасно гравець робить розворот тулуба в бік замаху. М’яч на долоні правої руки, яка випрямляється з одночасно різким рухом кисті і поворотом тулуба ліворуч. Після вильоту м’яча права рука короткий час супроводжує літ м’яча, а потім опускається вниз.

Вправи для навчання й удосконалення передач.

1. Передача м’яча в стінку (залежно від віку та майстерності гравця відстань від стінки може коливатися від 2 до 5-7 м). Слідкувати за правильністю роботи рук, ніг, тулуба.

2. Передача м’яча в стінку на швидкість. У заданий тренером час гравець повинен виконати 20-30 передач.

3. Те саме, що 2, але, отримавши м’яч, що відскочив від стіни, гравець повинен перевести його за спиною і знову передати в стінку.

4. Гравець у руках має два м’ячі. Спортсмен спрямовує один за одним м’ячі в стінку по прямій лінії, м’ячі повинні відскочити до гравця, ударившись від паркету. Ловлячи почергово м’ячі, спортсмен відправляє їх тим самим шляхом у стінку. Зробити 30-50 передач.

5. Те саме, що 4, але виконати ці передачі в зумовлений тренером час.

6. Те саме, що 4, але м’ячі, відскочивши від стінки, повинні повернутися до

гравця тим самими шляхом, не торкаючись підлоги.

7. Гравець біля стінки з трьома м'ячами. Виконати всі вправи, що з двома

м’ячами.

Вправи в парах.

8. Гравці на відстані 3-6 м один від одного. В руках у кожного по м’ячу. Передачі один одному двох м’ячів.

9. Те саме, що 8 ,але у гравців у руках три м’ячі. Передача трьох м’ячів. Виконання такими способами: один гравець робить передачі по верху, другий відпасовує м’ячі партнеру ударом об підлогу – обидва гравці віддають паси партнеру тільки по верху, у руках кожного зі спортсменів є персональні м’ячі, а передачу гравці виконують третім м’ячем. Коли третій м’яч наближається до когось з гравців, той підкидує вгору свій м’яч і, поки він знаходиться вгорі, ловить і відпасовує третій м’яч назад партнеру. Партнер робить те саме.

Передачі в парах чотирьох м’ячів.

Роботу з передачами м’яча біля стінки або в парах з декількома м’ячами не можна замінити ніякими іншими вправами. Ці вправи роблять руки швидкими, умілими та точними. Але потрібно чергувати їх з конкретними ігровими вправами, такими як:

1. У парах гравець віддає пас партнеру і на великій швидкості біжить до протилежного щита. Баскетболіст з м’ячем повинен віддати пас своєму партнеру так, щоб той міг його отримати на великій швидкості, обробити і закинути м’яч у кошик.

2. У трійках. На великій швидкості виконується атака на протилежний щит при переміщенні гравців за «Вісімкою».

3. У парах виконується «Двійка". Уміло і своєчасно віддати пас партнеру, що відкрився після заслону.

Кидки м’яча в кошик. Кваліфікована команда протягом гри робить 70-75 кидків у кошик з ігри та 20-25 штрафних кидків. Тільки добра результативність гравців дає колективу баскетболістів змогу перемогти. Вважається гравці повинні отримувати наступних показників: кидки з далекої відстані – 40-45%, кидки з середньої відстані – 45-55% та штрафні кидки – не менше ніж 75% попадань, як правило, можуть привести команду до перемоги.

Кидок двома руками від грудей. Як правило, цей кидок використовується для атаки кошика з далекої відстані (частіше всього жінки та діти). Цей кидок за структурою досить схожий з аналогічною передачею м’яча. Головна відмінність полягає в тому, що м’яч випускається у повітря по більш високій траєкторії. Для точності кидка треба добиватись узгодженості рухів ніг і рук.

Кидок однією рукою від плеча. Гравець виставляє вперед праву ногу вперед (при кидку правою рукою). Ноги трохи зігнуті, м’яч виноситься правою рукою вверх так, щоб він був над правим плечем. Права рука починає підніматись уперед-вверх у напрямку кошика. У темпі руху випрямляються руки й ноги. М’яч випускається в кошик під кутом у 60-65 градусів. Після того, як м’яч опинився в польоті, рука випрямляється в лікті повністю та залишається в цьому положенні, доки м’яч не торкнеться кільця.

Техніка захисту

Зусилля гравців команди добитись перемоги можуть бути нездійсненними, якщо команда буде погано захищатися.

Техніка захисту складається з двох груп:

а) техніки переміщень:

б) техніки оволодінь м’ячем і протидії.

Техніка переміщень:

Стійка. Захисник завжди повинен знаходитися в стійкому положенні на трохи зігнутих ногах і бути готовим протидіяти всім переміщенням нападаючого.

Переміщення. Захисник переміщується захисник завжди туди, куди й нападаючий. Ось чому захисник повинен бути завжди готовим до протидії супернику. Біг, ривки, зупинки, стрибки виконуються так само, як їх виконують і нападаючі. Але часто захисникові потрібно буде переміщуватись бігом спиною вперед або приставним кроком у різні сторони. Приставний крок виконується боксерським кроком, особливістю якого є таке: перший крок виконується ближньою ногою до напрямку руху, другий крок (приставний) повинен бути ковзним. Ноги не повинні перехрещуватися.

Техніка володіння м’ячем

Виривання м’яча. Якщо захиснику вдалося захопити м’яч, то потрібно зробити спробу вирвати м’яч з рук суперника. Для цього потрібно зробити різкий розворот тулуба, м’яч повернути вниз навколо горизонтальної осі.

Вибивання м’яча. Захисник зближується з супротивником. У зручний час вибивання (зверху чи знизу) виконується різким рухом кисті з щільно притиснутими пальцями.

Перехоплення м’яча. Виконання цього важливого елементу захисту залежить від своєчасності виходу гравця на лінію польоту м’яча. Захисник плечем і руками відрізає прямий шлях до м’яча, який знаходиться в польоті, і перехоплює його. Після оволодіння м’ячем гравцю потрібно перейти на дриблінг, щоб не зробити пробіжки.

Тактична підготовка

Тактика – це розділ теорії та практики, який вивчає закономірності розвитку процесу гри, засобів і форм ведення спортивної боротьби та їх раціональне використання проти конкретного суперника.

До засобів ведення гри належать прийоми техніки. Без оволодіння технікою процес гри неможливий. Проте якщо технічна підготовка спрямована на вивчення структури рухів прийому, то тактична підготовка озброює баскетболіста необхідними знаннями й уміннями цілеспрямованого застосування вивчених прийомів в умовах спортивного змагання.

Тактична підготовка – це перш за все вивчення різноманітних ігрових комбінацій. Під комбінацією розуміють раніше вивчені й узгоджені взаємодії гравців команди, спрямовані на створення одному з баскетболістів умов для атаки кошика.

Форма ведення гри. Залежно від можуть бути активними чи пасивними. В залежності від застосування активних чи пасивних форм тактика буде наступальною або оборонною. Тренер вибирає форму ведення гри залежно від реальних можливостей команди або потреб конкретного змагання.

Тактика нападу

Напад – головна функція команди в грі. Мета команди – закинути м’яч у кошик суперників. Щоб зробити це за дуже обмежений час (24 секунди), необхідно використати раніше підготовлені тактичні ходи та створити умови для заключної атаки кошика.

Всі дії нападу можуть бути віднесені за своїм характером до індивідуальних чи колективних. Колективні дії, у свою чергу, поділяються на групові та командні.

Індивідуальні дії.

Щоб принести найбільшу користь команді в нападі, кожен баскетболіст повинен володіти індивідуальними тактичними способами боротьби з суперником. Тільки високий рівень тактичної підготовленості допоможе нападаючому вийти переможцем у боротьбі з захисником.

До дій гравця без м’яча належить його відрив від захисника і вихід на вільне місце, щоб отримати від партнера м’яч і продовжити атакуючі дії.

Дії гравця з м’ячем. Маючи м’яч у руках, гравець перш за все повинен намагатись розвинути контратаку, перевівши м’яч на половину майданчика суперників, здійснивши передачу або максимально швидкий дриблінг.

У швидкому прориві, коли суперник ще не встиг організувати захист свого кошика, гравець повинен добре бачити швидкісні ситуації атаки й допомогти своїй команді успішно її завершити своєчасними та точними передачами партнерам.

При позиційній грі, коли суперник вже встиг організувати командний захист, не слід поспішати з завершенням атаки без попередньої підготовки.

Гостроту і різнобічність нападу гравець може забезпечити, погрожуючи супернику кидком з далекої та середньої відстані або проходом під щит з дриблінгом. Отримавши м’яч, гравець повинен подивитись на кошик і бути готовим до кидка. Застосовуючи ведення з фінтами на кидок, гравець відволікає увагу суперників від гравців, яким він повинен віддати м’яч.

Групові дії

Групові дії – це стандартні, важливі тактичні «блоки», з яких будуються командні комбінації. У групових взаємодіях виявляються навички творчих взаємодій гравців.

Взаємодії двох гравців.

«Передай м’яч і вийди». Взаємодія полягає в тому, що гравець віддає пасом м’яч партнеру, за допомогою фінту зближується з суперником, виводить його з положення рівноваги, а потім стрімко виходить під щит захисників, отримує м’яч і атакує кошик.

«Двійка». Гравець без м’яча ставить заслін гравцю з м’ячем. Як тільки нападаючий з м’ячем починає дриблінг, гравець, який ставив заслін, робить розворот, тримаючи в полі зору свого партнера з м’ячем. Далі все залежить від подальших дій захисника гравця без м’яча. Якщо він переключиться на дриблера, м’яч передається гравцю, який розвернувся після заслону. Коли ж захисник забарився, дриблер стрімко йде в атаку на кошик.

«Трійка». Взаємодію виконують три гравці. Нападаючий з м’ячем повинен знаходитися далі від щита, ніж два його партнери. Взаємодія побудована на поєднанні передачі м’яча на один фланг і постановці заслону на другому фланзі атаки гравцем, що перед цим передав м’яч на протилежний фланг. Використовуючи заслін, гравець, якому його поставили, вривається в трисекундну зону, де отримує м’яч і атакує кошик.

«Хрест». Ця взаємодія трьох гравців являє собою перехрещення, яке виконують два гравці у безпосередній близькості від третього партнера (зазвичай центрового). Один з гравців передає м’яч центровому і стрімко переміщується майже одночасно зі своїм партнером мимо центрового, який може передати м’яч комусь з них для завершення атаки. «Хрест» можна виконувати не тільки прямо перед щитом, але й від бокових ліній.

Командні дії

Основою успіху нападу в баскетболі є колективні дії, спрямовані на те, щоб узгодженими шляхами створити одному з гравців сприятливу ситуацію для атаки кошика. Командні дії потребують чітких організаційних форм, взаєморозуміння, підкорення індивідуальних намагань інтересам усієї команди. Команда, в якій гравці не вміють грамотно взаємодіяти між собою, практично ніколи не може досягти перемоги над кваліфікованим суперником.

Напад у баскетболі може бути: стрімким та позиційним.

Стрімкий напад

Швидкий прорив. Ця ефективна система нападу в сучасному баскетболі має велику популярність, адже вона дає змогу швидко використовувати свої переваги у фізичній і технічній підготовці. Сутність системи полягає в тому, що гравці, які оволоділи м’ячем, кожного разу переходять у контратаку, намагаються за кілька секунд подолати відстань до щита суперників, добитись чисельної переваги й атакувати кошик з близької відстані.

Швидкий прорив має кілька варіантів проведення:

1) довгою передачею до щита суперників;

2) через центр майданчика ( з веденням і без нього);

3) боковий варіант;

4) ешелонований варіант

Перший варіант найпростіший і не потребує особливого пояснення.

Другий варіант: гравець, який оволодів м’ячем, відправляє його одному з гравців до бокової ліній, другий гравець віддає пас одному з партнерів у центр майданчика. Цей гравець переміщується по центру майданчика і віддає пас для атаки кошика одному з партнерів, які біжать справа і зліва від нього.