Система нападу «без центрового»

Якщо в складі команди немає сильних центрових, слід зупинитися на системі нападу без центрового. Ця система має два варіанти: напад серією заслонів та напад великою вісімкою.

Вихідним положенням для обох варіантів є розташування 2-3 з відкритою для вривань зоною штрафного кидка. Серія заслонів забезпечує почергові різкі входи кожного гравця команди в зону штрафного кидка, які створюють постійну загрозу кошику.

Взаємодії гравців у нападі великою вісімкою приблизно такі самі, як і в малій вісімці. Але участь у вісімці всіх п’яти гравців прискорює темп переміщень, збільшує кількість проходів і виходів до щита суперника. Цим самим створюється більше можливостей для завершення атаки.

Тактика захисту

Команда, яка вміє добре захищатися, не боїться йти на загострення гри, рішуче використовує кидки з середньої та далекої відстані, сміливо бореться за відскок.

Команді, що знаходиться в захисті, необхідно вирішити чотири завдання:

1) не дати супернику зробити прицільний кидок у кошик;

2) відібрати в суперника м’яч і створити добрі умови для контратаки;

3) порушити зв’язки і взаємодії між лініями й окремими гравцями, завадити проведенню підготовчих операцій для атаки;

4) не дозволити швидкого переходу суперника в напад.

Команда, яка будує свій захист на чіткій обороні кошика з активною боротьбою за м’яч, що відскочив, може перехопити ініціативу й нав’язати супернику небажаний для нього тактичний малюнок гри.

Гра в захисті складається з індивідуальних, групових і командних дій.

Індивідуальні дії

Дії проти гравця без м’яча. Тримаючи нападаючого без м’яча, захисник повинен намагатися:

1) не надати можливості супернику вийти на позицію, зручну для атаки кошика, або отримати м’яч у цій позиції;

2) перехопити м’яч, спрямований «своєму» нападаючому або лідеру суперника;

3) протидіяти переміщенню суперника для взаємодій.

Захисник, як правило, розміщується між нападаючим, якого він тримає, і своїм кошиком, щоб бачити і нападаючого, і м’яч. Дистанція й положення захисника щодо нападаючого повинні конкретизуватися в кожній ситуації, виходячи із зіставлення швидкісних, ростових і вагових показників суперників.

Дії проти нападаючого з м’ячем

В боротьбі проти нападаючого з м’ячем захисник повинен намагатися:

1) не дати суперникові прицільно кинути м’яч у кошик;

2) не допустити проходу суперника з веденням до щита (особливо з «сильної», зазвичай правої, сторони);

3) не допустить передачу м’яча в небезпечному напрямку (центровому або лідеру команди);

4) оволодіти м’ячем.

Проти нападаючого з м’ячем захисник повинен грати агресивно, самовіддано боротись за м’яч, одночасно виконуючи всі вимоги охорони кошика, підстраховки і взаємодій з партнерами. Необхідно активно наступати на суперника, обмежувати йому свободу дій з м’ячем, змушувати зайняти невигідну позицію, робити помилки і втрачати м’яч.

Тримаючи «свого» нападаючого, захисник весь час повинен спостерігати за загальною обстановкою на майданчику. Це дасть змогу своєчасно оцінювати зміни умов і успішно взаємодіяти з партнерами.

Групові дії.

Групові дії в захисті передбачують взаємодії двох і трьох гравців, спрямованих на допомогу одного гравця другому для активної протидії нападаючим у типових ігрових ситуаціях. До способів взаємодій двох гравців у захисті належать такі: підстраховка, переключення, прослизання, від ступання; до способів взаємодій трьох гравців – протидії «трійці», «малій вісімці», «хресту» і. т. ін.

Взаємодії двох гравців.

Підстраховка. Одним із способів взаємодопомоги захисників є підстраховка. Вона полягає в тому, що захисники завжди готові прийти на допомогу один одному, а також перейти на опіку нападаючого, який обіграв захисника і реально загрожує кошику. Підстраховку застосовують проти швидких, агресивних нападаючих, які володіють фінтами, різким проходом і точним кидком.

Переключення. Якщо суперник успішно застосовує заслін або наведення, захисникам необхідно відповісти на це переключенням, тобто зміною підопічних. Вирішивши переключитися, захисник гравця, який ставив заслін, зустрічає нападаючого, котрий з м’ячем виривається з-під заслону, активно протидіючи кидку чи передачі. Його партнер одразу бере під опіку нападаючого, який ставив заслін, намагаючись не пропустити того до щита.

Груповий відбір м’яча. Цей спосіб взаємодій захисників використовується переважно при пресингу, коли гравця з м’ячем атакують одночасно два захисники. Найбільш ефективно ця атака діє, коли нападаючий знаходиться в кутах майданчика чи середній лінії майданчика. У цьому варіанті на допомогу захисникам «приходять» лінії майданчика, які нападаючий не може переступити. Двоє захисників намагаються змусити нападаючого зробити неточну передачу або порушити правило п’яти секунд.

Зрозуміло, що при будь-якій спробі групового відбору м’яча останні гравці оборони повинні зайняти актині позиції для перехоплення м’яча.

Взаємодії трьох гравців. Взаємодії трьох гравців в обороні включають конкретні способи нейтралізації «трійки», «малої вісімки», «хреста», «каруселі» тощо. Для цього потрібні добре організовані, узгоджені зусилля захисників. Кожна команда має свої способи розв’язання цих проблем.

Командні дії.

Коли колектив команди самовіддано захищається всім складом з допомогою тактично доцільних командних дій, він має багато можливостей для успішного вирішення будь-яких важких змагальних завдань. У баскетболі є дві головні системи захисту: персональний та зонний. Останні системи – це захист, який виник на базі двох систем. Так, пресинг – це створення персонального захисту, зонний пресинг – симбіоз персонального та зонного захисту, так само, як і змішана та інші системи.

Персональний захист. У цій системі захисту кожному гравцю команди доручається опікати певного гравця суперників. Принцип особистої опіки «гравець – гравця» допомагає вихованню почуття відповідальності за якість індивідуальних захисних дій, дає змогу розподілити гравців захисту відповідно до особистих особливостей гравців нападу: високого захисника проти високого нападаючого, швидкого – проти швидкого тощо. Кожний гравець може вивчити свого суперника, пристосуватися до боротьби, використати його слабкі сторони.

Недоліком цієї системи є те, що нападники користуються певною свободою дій, мають достатньо часу й можливостей для підготовки раніше запланованих і розучених атак.

Персональний захист спрямований насамперед проти гравця з м’ячем та дій центрового суперників; водночас останні нападаючі, які знаходяться поза зоною штрафного кидка, щільно не опікають.

Система зонного захисту. Ця система розміщує гравців команди захисників у зоні штрафного кидка. Кожен гравець оберігає певний участок майданчика поблизу щита і тримає протягом гри будь-якого нападника, який входить у його зону. Застосовується такий захист переважно проти повільної команди з високими та міцними центровими, гравці якої не володіють стабільними кидками в кошик, а також швидкими і точними передачами.

Позитивні якості системи в тому, що вона не вимагає від захисників неперервних переміщень за суперниками, полегшує організовану боротьбу за відскок м’яча від свого щита, допомагає організовувати швидкий прорив, не дає змоги проводити раніше вивчені комбінаціях з заслонами, наведеннями.

Негативні сторони: знижує активність боротьби за оволодіння м’ячем поза штрафним майданчиком; нападаючі отримують можливість досить спокійно виконувати дальні кидки.

У зонному захисті частина майданчика поблизу щита умовно ділиться на зони дії для кожного гравця залежно від початкового розміщення.

Досить широко використовуються варіанти захисту при розстановці 2-3 (в лінії біля щита три гравці, попереду – два), 2-1-2 (під щитом і в передній лінії по два гравці, один – в середині штрафної зони) та 3-2 (під щитом – два гравці, в передній лінії – три).

Персональний пресинг. Дія персонального пресингу починається з моменту втрати м’яча. Втративши м’яч, команда переходить до пресингу, гравці щільно «розбирають» своїх підопічних, не даючи їм вільно переміщатися по майданчику, отримувати м’яч і передавати його в бажаному напрямку. Пресинг допомагає вести наступальну гру, різко підвищити темп матчу, примусити суперника відмовитися від наміченого плану гри. Пресинг ускладнює суперникам використання тактичних комбінацій, бо не залишає часу для їх підготовки, зменшує перевагу високих гравців.

Особливо ефективний пресинг проти недостатньо фізично й технічно підготовлених команд і проти команд, які не мають повноцінного резерву.

Зонний пресинг. При зонному пресингу команда застосовує активну гру переважно на половині майданчика суперника за зонним принципом, намагаючись постійно атакувати нападаючого з м’ячем двома гравцями і перекриваючи при цьому можливі напрями передач м’яча. В кутах майданчика нападаючого з м’ячем атакують з допомогою групового відбору м’яча.

Гравці команди повинні усвідомити, що, правильно й активно діючи в зонному пресингу, вони не стільки обороняються, скільки нападають, і кожна секунда утримання суперника на його території істотно знижує атакуючий потенціал команди суперника.

Комбінований захист.

Комбінований захист використовує сильні сторони як персонального, так і зонного захисту. Він поділяється на дві категорії. Перша категорія може мати два типи, коли і м’яч, і гравець знаходяться в полі зору захисника. Особливість першого типу полягає в тому, що захисний починають з персонального тримання гравців. Після першої передачі м’яча нападниками при початку "штурму" зони захисту гравці змінюють персональний захист на зонний. Другий тип: захисники починають оборону з зонного захисту, а потім переключаються на персональний захист.

Друга категорія комбінованого захисту включає в себе змішані побудови, в яких одна частина гравців застосовує один тип захисту, а друга – інший. Наприклад, два передніх гравці застосовують персональний захист проти снайперів, а три інших – зонний.

Переваги комбінованого захисту:

а) ввібрав в себе сильні сторони персонального і зонного захисту;

б) знизив ефективність заслонів, бо виключив необхідність переключень;

в) ускладнює передачу м’яча кращому снайперу команди суперників;

г) вносить збентеження в дії суперника і вимагає спеціальної підготовки до ігор проти цієї системи захисту;

д) зручний у боротьбі проти гарного дриблера чи команди, яка часто використовує дриблінг при атаках кошика суперників;

є) створює гарні умови для боротьби за м’яч при відскоках від щита, що дає змогу успішно розвивати напад швидким проривом.

Недоліки комбінованого захисту:

а) недостатньо ефективний проти нападу перевантаженням;

б) розтягнутість захисних побудов створює загрозу кидків з близької дистанції;

в) ненадійний проти кидків з далекої відстані;

г) вимагає часу для розташування, що робить його ненадійним проти швидкого прориву і при швидкому переміщенні м’яча в зону атаки.

Активний захист.

Будь-яка система захисту починає ефективно "працювати" на основі власної концепції тренера, пов’язаної з реалізацією конкретних особливостей і вмінь гравців його команди. Навчати захисних прийомів слід через велику кількість повторень, але в різних типових ситуаціях.

Активний захист – це "чистий " захист, бо "брудний" захист у баскетболі не може допомогти команді виграти матч, а навпаки, приводить до постійних складностей і поразок.

Можливо, не треба часто оперувати терміном "пресинг", а краще говорити про головну систему захисту висококваліфікованої команди – активний захист на своїй половині майданчика або активний захист на всьому майданчику.

Не сподівайтесь, що плоди пресингу впадуть до ніг тренера і гравців одразу. Якщо виявляти на тренуваннях і змаганнях терпіння, настирливість, працелюбність, упевненість і реалізм при аналізі досягнень і невдач, то добрий результат обов'язково прийде. Відчутний вплив пресингу на сильну команду суперників виявляється, як правило, в кінці напруженої гри.

У ході матчу у міру накопичення втоми в суперників, виявленні нерівноцінності їх резерву, вибуванні з гри за персональні помилки розігруючого лідера суперників, щільність, активність індивідуальних і групових дій послідовно збільшується і переходить у жорсткий пресинг на всьому майданчику, в якому на перший план виходить двобій один на один, a підстраховка переходить до потрібного мінімуму.

Активні командні дії вимагають від всіх гравців:

- високого психологічного настрою, пристрасті;

- глибоких знань баскетболу, уміння мислити на майданчику, інтуїції;

- знання особистостей і здатності партнерів, уміння раціонально взаємодіяти в будь-якій ланці;

- здатності відібрати корисну інформацію, швидко оцінити ігрову ситуацію та прийняти адекватне рішення;

- спеціальної фізичної підготовленості (витривалості, швидкості переміщення та швидкості окремих рухів);

- виявлення "бійцівських" якостей, агресивності;

- впевненості у власних силах, здатності боротися "один на один" з будь-яким суперником та допомогти партнеру.

Доцільно використовувати досить широку паралельну стійку, коли умовна вертикальна лінія голови і тулуба проходить через проекцію центра ваги тіла гравця. Це забезпечує підвищену маневреність та стійкість а також допомагає в збалансованій роботі рук і ніг.

Захисні вміння базуються на напруженій праці, рішучості, дисциплінованості, відповідальності, взаємодопомозі, фізичній та психічній координованості.

Готуючи команду до наступного спортивного сезону, тренер повинен:

1. Зупинитися на конкретній системі захисту, який буде основним та на одній-двох, які будуть використовуватися епізодично в специфічних ігрових ситуаціях. Важливо, щоб тренер добре знав ту систему захисту, яку він вибирає для команди, і зміг навчити своїх підопічних.

2. Добитись, щоб його гравці не дозволяли нападаючим без боротьби доставляти м’яч у вихідну позицію для атаки.

3. Добитися, щоб захист був міцним, гнучким і досить простим для засвоєння.

4. Навчити гравців відтісняти своїх підопічних з їх улюблених кидкових позицій.

5. Удосконалювати груповий відбір м’яча при персональному та зонному захисті, при захисті зонним пресингом.

6. Відводити на захист стільки ж часу в тренувальному занятті, скільки й на напад.

7. Ніколи не залишати без уваги неправильні або недбалі захисні дії. Виправляти помилки в захисті негайно.

8. Відзначати гарну гру в захисті своїх гравців.