Залежність величини потужності початкового навантаження від маси тіла обстежуваного

*Примітка: 1 вт = 6,12 кгм/хв.

При оцінці рівня загальної фізичної працездатності дозування навантаження можна також робити без використання велоергометра, а за допомогою спеціальної сходинки, що має висоту від 25 см до 50 см залежно від віку, статі та функціональної готовності. У цьому випадку потужність виконуваної роботи можна розрахувати за такою формулою:

(2.2)

де N – потужність навантаження (кгм/хв або вт);

m – маса тіла випробуваного (кг);

h – висота сходинки (м);

n – кількість сходжень у хвилину (сход./хв);

1,33 – поправковий коефіцієнт, що враховує розмір роботи при спуску зі сходинки.

Необхідно звернути увагу на те, що незалежно від способу дозування фізичних навантажень у субмаксимальному тесті PWCno, формули розрахунку aPWC170 і вPWC170 в обох наведених модифікаціях ідентичні:

; (2.3)

. (2.4)

На першому етапі реєструється ЧСС у стані відносного спокою і визначення абсолютних і відносних значень PWC₁₇₀ за субмаксимальним тестом ГЦОЛІФК. Для цього обстежуваний на велоергометрі або сходинці виконує послідовно два навантаження різної потужності (N1 і N2) по 5 хв кожна з 3-хвилинним інтервалом відпочинку між ними (частота педалювання при роботі на велоергометрі 60 оборотів у хвилину). Розміри N1 і N2 (кгм/хв або вт) визначаються по таблиці. В останні 10 с кожного навантаження в обстежуваного реєструється ЧСС. Значення aPWC₁₇₀ і oPWC₁₇₀ розраховують за формулами, наведеними вище.

Дозування N1 і N2 (кгм/хв або вт) здійснюється відповідно до таблиці. Значення aPWC₁₇₀ і oPWCno також розраховують за формулами (2.3) і (2.4).

На основі даних aPWC розраховують інтегральний показник аеробної працездатності – МПК.

Виміру МСК за допомогою велоергометра повинна передувати розминка. Навантаження повинне відповідати або перевищувати індивідуальну "критичну потужність" роботи. Мета такого навантаження – максимальна мобілізація фізіологічних систем, що забезпечують споживання, доставку й утилізацію кисню працюючими м'язами. У процесі зростаючих за потужністю навантажень за допомогою спеціальної газометричної апаратури реєструють індивідуальну величину максимального споживання кисню. Важливою методичною особливістю газометричних способів визначення МСК є необхідність досягнення випробуваним "плато" на кривій залежності "потужність роботи – споживання кисню". Цей феномен розглядають як повне вичерпання функціональних резервів кисневотранспортної системи. Непрямими показниками граничного фізичного напруження обстежуваного є гранично припустима (220 уд./хв – вік, у роках) величина пульсу. При визначенні МСК на тредмиле навантаження збільшують за рахунок збільшення швидкості руху стрічки, кута її нахилу або сумісного застосування першого й другого способів.

; (2.5)

. (2.6)

Існують і інші моделі, що дають змогу із різним ступенем надійності розраховувати значення МПК за результатами перегонів або ходьби на дистанції від 600 до 3000 м. Зі збільшенням довжини дистанції внесок аеробного механізму в енергозабезпечення зростає. Це забезпечує більше тісний зв'язок МСК з результатами навантаження, а отже, і більше точний розрахунок даного показника.

Величину МІЖ можна визначити й за 12-хвилинним тестом Купера. Однак тест Купера, при всій його популярності, має ряд істотних недоліків: значною мірою залежить від установки обстежуваного на граничну мобілізацію функціональних можливостей: не враховує фізіологічних витрат на роботу; передбачає вміння обстежуваного правильно розподіляти сили на всій дистанції. Стосовно до плавання цей тест взагалі не можна вважати інформативним; при однаковій функціональному напруженні й витраті енергії свідомо кращий результат покажуть особи, що добре освоїли техніку спортивного плавання.

У хворих застосовується тест 6-хвилинної ходьби, де вимірюється дистанція, яку випробовуваний може подолати. Значення мають не стільки абсолютні дані, скільки їх дінаміка в процесі фізичної реабілітації.

Низкою фахівців з фізіології спорту і спортивної медицини було відзначено, що оцінка фізичної працездатності на підставі стандартного велоергометричного навантаження потужністю 150 Ват (900 кгм/хв) з високим ступенем ймовірності збігається з показниками PWC₁₇₀ (розбіжності в абсолютних значеннях звичайно не перевищували 5%). Перевагою ж функціональної проби ВЕС₁₅₀ є застосування одноразового навантаження, відсутність необхідності розрахунку розмірів потужності виконуваної роботи і менший час обстеження спортсмену.

На першому етапі наданої практичної роботи проводиться визначення фізичної працездатності випробуваного за допомогою стандартного велоергометричного тесту.Для цього обстежуваний на велоергометрі або спеціальній сходинці протягом 6 хв виконує навантаження стандартної потужності (150 вт або 900 кгм/'хв) (при використанні велоергометра частота педалювання становить 60 об/хв, а при використанні сходинки застосовується наведена вище формула розрахунку потужності залежно від кількості сходжень на сходинку). Наприкінці 1-ї і 6-ї хвилини після початку виконання стандартного велоергометричого навантаження в обстежуваних реєструється ЧСС. Рівень загальної фізичної працездатності визначається за допомогою такої формули:

. (2.7)

В обох випадках ЧССІ – частота серцевих скорочень наприкінці 1-ї хвилини роботи; ЧСС6 – частота серцевих скорочень наприкінці 6-ї хвилини роботи.

За наявності патології серцево-судинної системи у людей похилого віку навантажувальні проби проводяться з деякими особливостями.

Велоергометрія – одна з основних навантажувальних проб у кардіології. При ІХС визначається: адекватність антіангіальної терапії, ефективність реабілітаційних заходів, експертиза працездатності. Дослідження проводяться на велоергометрі Cardio Lab. Проба проводиться в режимі ступінчатого збільшення навантаження з продовженням кожної ступені 1 хвилини без перерви на відпочинок. Загальний час у кожного свій. Проба проводиться етапами. Навантаження завжди починається з 25 Вт і кожної хвилини збільшується на 5 Вт.

Перед цим вираховується максимальне ЧСС з цією віковою категорією за формулою Карпмана:

, (2.8)

де ЧССмакс – частота серцевих скорочень максимальна;

220 – незмінна постійна.

Протягом найближчих 12 год пацієнту не рекомендується робити значні фізичні зусилля, не їсти і палити 2–3 год перед пробою. Хворі повинні бути в спортивному одязі. При проведенні проби треба добре володіти методами реанімаційних заходів, ознайомилися з історією хвороби, уточнити характеристику больового синдрому, виключити протипоказання для проведення проби, уточнити медикаменти, які приймаються, оскільки препарати пролонгованої дії, седативні скасовуються за 24 год, β-блокатори, серцеві глікозиди та мочегонні – за 48–72 год до проби. Перед пробою та після вимірюється артеріальний тиск та ЧСС. Пробу зупиняють при досягненні субмаксимальної величини ЧСС (75% від вікової максимальної) та збільшенні АТ від 145/85 та ЧСС 90 уд/хв.

Показання:

1) клінічні ознаки стенокардії;

2) для об'єктивного підтвердження функціонального класу стенокардії;

3) ІХС у хворих без больового синдромові, або з атипічним больовим синдромом;

4) підбір антигангінальної терапії в хворих з документованим діагнозом ІХС.

Протипоказання:

1) гострий інфаркт міокарда в перші два тижні перебігу;

2) нестабільна стенокардія;

3) порушення ритмові та синусова тахікардія;

4) горизонтально, спрямована косо вниз, коритоподібне зниження сегментові ST на 1 мм і більше.