Визначення порога анаеробного обміну й стійкості до гіпоксії в польових умовах

М'язова діяльність у режимі гліколітичного енергозабезпечення завжди призводить до розвитку гіпоксії в організмі. Тому як непрямий показник, що характеризує гліколітичну працездатність, використовують проби із затримкою подиху на вдиху (проба Штанге) і видиху (проба Генчі). Перша проба менш точно відображає резистентність організму до гіпоксії, тому що час затримки подиху на вдиху пов'язане з мотивацією й здатністю індивіда до прояву вольових зусиль. У цьому плані проба Генчі більш точно відображає резистентність організму до нестачі кисню.

Затримку подиху на вдиху виконують у положенні сидячи. Обстежуваний робить глибокий вдих, закриває ніс пальцями й затримує подих. Дослідник через кожні 10 інформує випробуваного про час виконання проби.

Під час проби Генчі випробуваний без попереднього вдиху виконує максимально можливий видих. Середній час затримки подиху на вдиху й видиху в дітей 8–15 років представлене в табл. 2.4.

Таблиця 2.4

Час затримки подиху в дітей 8–15 років

Важливим показником ємності механізмів енергозабезпечення є поріг анаеробного обміну (ПАНО). Показник характеризує момент переходу енергозабезпечення м'язової діяльності від аеробних до анаеробних джерел. У цей період зникає пряма залежність між потужністю роботи й споживанням кисню. У спортсменів залежно від їхньої спеціалізації й функціональної готовності повний перехід до гліколітичних джерел енергозабезпечення наступає при значеннях пульсу понад 170–180 уд/хв. Визначення ПАНО, як і будь-якого іншого показника працездатності, передбачає використання специфічних навантажень.

Для непрямого визначення ПАНО в польових умовах придатний тест
Ф. Конконі, який визначається у повторному пробіганні 10–15 відрізків дистанції зі швидкістю, що збільшується, реєстрацією часу бігу і значень пульсу наприкінці кожного відрізка. Точка переломлення кривої, що характеризує стабілізацію значень ЧСС, визначає індивідуальний рівень ПАНО.

Тест дає змогу визначити індивідуальний ПАНО за швидкістю подолання двох дистанцій. Після попередньої розминки спортсмен протягом 40 с пробігає максимально можливу дистанцію. Після 15-хвилинного відпочинку йому пропонують біг з максимальною швидкістю протягом 5 хв. В обох випадках фіксують відстань (м) і за таблицею визначають швидкість бігу на рівні ПАНО.

Вінгатський анаеробний тест (ВАНТ) виконують із максимальною частотою педалювання. Основному навантаженню повинна передувати 6-хвилинна розминка у вигляді 5–6 спуртів низької інтенсивності по 4–6 с. Тест має достатню діагностичну цінність, він полягає в роботі 30 с із одночасним збільшенням опору обертанню педалей до 0,5 кГм/кг/об. З урахуванням часу й навантажувального завдання розраховують потужність роботи у ватах.

Тести, що нижче приводяться, мають традиційний характер. Їхньому виконанню повинна передувати 10-хвилинна малоінтенсивна розминка із вправ на розтягування й повільний біг. Подібна розминка виводить організм на більш високий рівень функціонування, тим самим скорочуючи час впрацьовування на дистанції.

РОЗДІЛ 3

МЕТОДИ ОЦІНЮВАННЯ ФУНКЦІОНАЛЬНОГО СТАНУ ЛОКОМОТОРНОГО АПАРАТУ

Мануально-м’язове тестування (ММТ) подає відомості про силу відповідного м’яза чи м’язової групи при її активному скороченні та про участь м’язів у виконанні відповідного руху, до того ж кожний рух виконується з точно визначеного вихідного положення (тестова позиція). За характером виконання тестового руху (специфічний рух), за опором, який при цьому долається, судять про силу і функціональні можливості досліджувальних м’язів.

Вихідне положення (тестова позиція) залишається постійним для досліджувального руху; його вибирають таким чином, щоб забезпечити умови для ізольованого здійснення руху, що тестується. Щоб правильно оцінити стан м’язів, що тестуються необхідно рукою зафіксувати одне з місць їх прикріплення (завжди проксимальне).

Тестовий рух являє собою дію м’язів, що тестуютсья. Зазвичай обсяг тестового руху для односуглобних м’язів – це повний обсяг рухів суглоба, на який вони діють. Слід мати на увазі, що неможливість виконання тестового руху в повному обсязі може бути пов’язана не лише з м’язовою слабкістю, але й з механічними перешкодами – скороченням зв’язок м’язів-антагоністів, з фіброзом капсули, нерівностями суглобових поверхонь (наприклад, при артрозах). Перш ніж розпочати дослідження, необхідно перевірити шляхом пасивного руху, чи вільний суглоб.

Вага частини тіла, яку переміщують досліджувальні м’язи, є одним з головних критеріїв при оцінюванні їх сили. Для визначення цієї ваги в ММТ використовують термін „гравітація”. Залежно від вихідного положення тестовий рух може бути спрямований вертикально угору (проти гравітації), бути антигравітаційним; ця позиція має назву „антигравітаційна”. В цьому випадку дослідні м’язи мають розвинути силу, що перевищує силу важкості переміщуваної частини тіла, для того щоб виконати рух. Коли тестовий рух виконуються в горизонтальній площині, м’язи мають подолати тільки тертя між частиною тіла й опорою. Такий рух здобув назву руху при елімінованій гравітації, а позиція – позиції елімінованої гравітації.

Здібність м’язів, що тестуються виконувати рух у повному обсязі визначають одним з головних критеріїв ММТ. Задовільна здібність (3 бали по 6-бальній шкалі) відповідає збереженню 50% функцій. Виконання руху при елімінованій гравітації відповідає слабкій здібності (2 бали по 6-бальній шкалі), чи приблизно 30% збереженої м’язової сили.

Дозована протидія, яку лікар надає при тестуванні м’яза, є іншим головним критерієм оцінювання м’язової сили. Напрямок протидії має бути точно протилежним лінії дії м’яза, який досліджують, чи фізіологічному напрямку руху суглоба, що тестується.

Оцінювання сили м’язів

0 балів – активні рухи відсутні.

1 бал – активні рухи відсутні, рука лікаря відчуває напруження м’язів.

2 бали – активні рухи можливі за допомогою лікаря чи в полегшеному вихідному положенні (в горизонтальній площині).

3 бали – самостійні активні рухи, однак хворий не може подолати навіть невелику протидію рук лікаря.

4 бали – самостійні активні рухи з подоланням невеликої протидії рук лікаря.

5 балів – сила м’язів ураженої кінцівки рівна силі м’язів здорової кінцівки.

Інтерпретація:

5 балів – нормальна м’язова сила.

4 бали – легкий парез.

3 бали – помірний парез.

1–2 бали – глибокий парез.

0 балів – параліч або плегія.