Зв’язок числівників з іменниками

Після числівника один, навіть якщо він входить до складе­них числівників, іменник ставиться в однині: 31 день, 71 кіло­грам, 1 191 кілометр.

Після числівників два та більше іменник стоїть у множині: два дні, три тижні, чотири місяці, п 'ять років, десять століть.

Причому при числівниках два, три, чотири (навіть якщо вони входять до складених числівників) іменник має форму назив­ного відмінка, а при числівниках п 'ять та більше – родового: три брати, чотири будинки, дев'яносто чотири проценти; п 'ять братів, шістдесят будинків, дев 'яносто дев 'ять відсотків.

У сполученнях із числівниками два, три, чотири іменник нерідко дістає такий самий наголос, як у родовому відмінку однини: матері (множина) – дві мйтері, сини – три сини, села – чотири сели. Іноді особливий наголос іменники мають і в сполученні з числівниками п 'ять та більше: книжок (родо­вий відмінок множини) – п 'ять книжок, сторінок – шість сторінок, голок – десять голок, круків – сім круків, черепів – п 'ять черепів.

Тільки іменники, які в множині втрачають суфікс -ин-, при числівниках два, три, чотири стоять у формі родового відмінка однини: двадцять два киянина, тридцять три селяни­на, сорок чотири заробітчанина. Це стосується також іменників їм 'я, тем 'я: два імені, три племені. Якщо ж кількість нази­вається в межах одиниць, то при таких іменниках слід вжива­ти збірні числівники: двоє киян, троє селян, четверо заробіт­чан, двоє імен, троє племен.

Якщо іменник стоїть перед числівниками два, три, чотири і вказує на приблизність, то він також ставиться в родовому відмінку множини: днів два, тижнів три, місяців чотири.

Прикметники після числівників два, три, чотири мають переважно форму називного відмінка множини (як і іменник): два рідні брати, три цікаві книжки. Однак при іменниках се­реднього роду прикметник у цій позиції частіше вживається у формі родового відмінка множини: два нових (нові) відра, три гірських (гірські) озера.

У непрямих відмінках іменник і числівник стоять у тому самому відмінку: трьох братів, трьом братам, із трьома бра­тами', шістдесяти будинків, шістдесяти будинкам, шістдесять­ма будинками, у шістдесяти будинках.

Після числівників тисяча, мільйон, мільярд іменник стоїть незмінно в родовому відмінку множини: тисяча років, тисячі років, тисячею років; мільйон гривень, мільйона гривень, мільйоНУ гривень, мільйоном гривень.

Після дробових числівників іменник стоїть постійно в ро­довому відмінку однини: півтора місяця, півтора року; дві де­сяті відсотка, двох десятих відсотка, двом десятим відсотка,

двома десятими відсотка. Рідко іменник може мати форму родового відмінка множини: дві п 'яті виробів, одна десята за­пасів нафти.

Якщо є вислів із половиною, із чвертю, то іменник при ньому набуває форми, якої вимагає власне кількісний числів­ник: два з половиною тижні, чотири з половиною місяці, п 'ять із чвертю років.

Збірні числівники поєднуються:

а) з іменниками чоловічого роду, що означають назви осіб, тварин та птахів: двоє киян, троє школярів, четверо коней, п'ятеро орлів;

б) з іменниками середнього роду: двоє вікон (і два вікна), троє відер (і три відра), двоє лошат, четверо телят, n 'ятеро хлоп 'ят;

в) з іменниками, що мають лише множину: двоє воріт, троє окулярів, четверо ножиць (а також: три пари окулярів, чотири пари ножиць).

Після збірних числівників (крім обидва) іменник стоїть у родовому відмінку множини: двоє селян, троє татар, троє голубів, четверо дверей. У непрямих відмінках іменник і чис­лівник стоять у тому самому відмінку: двох селян, двом селянам, з двома селянами.

У датах назви місяців вживаються тільки в родовому від­мінку: перше (число місяця) лютого, першому (числу місяця) лютого, з першим (числом місяця) лютого, з двадцять четвертим серпня, з першим вересня.

· ЗАЙМЕННИК

Займенник і його значення

Займенник лише вказує на предмети, ознаки та кількість, але не називає їх.

Наприклад, у реченні Він нічого не міг думати, а тільки глибоко, всім серцем і всіма нервами своїми почував: треба їх рятувати/ (І. Франко) є тільки вказівки на якісь особи чи предмети, але їх не названо. Значення займенників стає зрозу­мілим тільки тоді, коли ми сприймаємо їх у контексті. У на­веденому реченні йдеться про героїв повісті І. Франка «Борис­лав сміється» – Бенедя Синицю (він) і робітників (їх).

Займенник не має свого постійного лексичного значення (сигніфіката). Він кожного разу залежно від мовної ситуації, певною мірою пристосовуючи свою граматичну форму до тих слів, замість яких його вжито, вказує на інші явища, наповнюється іншим змістом.

Займенники в мові вживаються передусім для того, шоб уникнути повторення тих самих слів. При цьому форму займенника треба узгоджувати з родом і числом іменника, замість якого цей займенник ужито: 1. Студентство виявляє дедалі більшу громадську активність. Воно об'єднується. Його цікавить політичне життя країни. 2. Студенти виявляють дедалі більшу громадську активність. Вони об'єднуються. їх цікавить полі­тичне життя країни. Але не можна допускати, щоб займен­ник у реченні чи тексті співвідносився водночас із різними словами, як у реченні / піснею сонце віта тракторист, що рідною лине землею. Тут не зрозуміло, хто лине: пісня, сонце чи тракторист?

Правильно вжиті займенники, крім того, пов'язують ре­чення між собою в один суцільний текст. Це видно хоч би з такого уривка: Павло Григорович все своє життя був надзви­чайно уважним до творчості молодих. Допомагав їм – для нього свята справа. Проте він же наголошував на самостійно­му, повсякденному дерзанні. «Старші письменники мусять вам допомагати – це правда, – писав він в той же, 1940 рік до учениці Марії Більчич. – Але не вся надія на них, ні, надія в самих вас, початкуючих, у вашій рішучості, самодисципліні...» (О. Ющенко). Тут назву особи-діяча (Павло Григорович) вжито тільки в першому реченні. Далі її тотожність позначається зай­менником він, нього, і ми сприймаємо цей займенник як еквівалент назви саме Павло Григорович, а не будь-якої іншої. Предмет, на який спрямована увага особи-діяча, конкретно названо теж лише в першому реченні – молодих, а далі на цей предмет вказують уже займенники їм, вам, вас, вашій. За­йменники, таким чином, прив'язують увесь подальший текст до першого речення, без якого текст був би незрозумілим.