Розряди займенників за значенням

Різні групи займенників мають різні граматичні значення і виконують різні синтаксичні функції. Залежно від значення займенники поділяються на дев'ять розрядів: особові, зворот­ний, присвійні, вказівні, означальні, питальні, відносні, неозначені й заперечні.

Особові займенникивказують на особи: я, ми (перша особа), ти, ви (друга особа), він, вона, воно, вони (третя особа). Причому якщо займенники першої і другої осіб стосуються тільки певних осіб та ще персоніфікованих предметів і явищ, то займенники третьої особи можуть стосуватися як осіб, які не беруть участі в розмові, так і будь-яких предметів, явищ, понять (тобто тварин і неістот взагалі).

Наприклад, у реченнях Коли до тебе чоловік добрий, будь до нього ще кращий. Книжка – маленьке віконце, а через нього весь світ видно (Нар. творчість) займенник другої особи тебе стосується тільки людини, а займенник третьої особи нього – як людини, так і предмета.

Зворотний займенник себе вказує на діяча, якого певним чином стосується виконувана ним дія. Оскільки цей займенник виступає в реченні лише додатком, то він не має форми називного відмінка. У нього немає також граматич­них значень роду й числа, бо він може вказувати на будь-яку особу чи особи.

Наприклад, у реченнях Мені себе не жаль, коли б же ти мені не помарніла, моя небесна квітко, зоре ясна (Леся Українка). Хто пізно ходить – той шкодить, не кому, а, звичайно, собі (Л. Первомайський) перший раз зворотний займенник вказує на першу особу, другий – на будь-яку третю особу.

Займенник себе входить до багатьох стійких зворотів: бра­ти себе в руки, бути самим собою, виходити з себе, володіти собою, опановувати себе, постояти за себе, давати себе знати, давати собі раду, замикатися в собі, знайти себе, не знаходити собі місця, не по собі, не тямити себе, не чути землі під собою, сам по собі, сам собі пан, само собою тощо.

У формі давального відмінка (собі) зворотний займенник може переходити в розряд часток: Чіпка сидів собі в хаті мов­чки, наче зажурився (Панас Мирний). У короткій формі знахід­ного відмінка (ся) цей займенник злився з дієсловом: вчитися (тобто: вчити себе), заспокоїтися (тобто: заспокоїти себе).

Присвійні займенники вказують на належність пред­мета першій особі: мій, наш; другій особі: твій, ваш; третій особі множини: їхній (на належність предмета третій особі од­нини вказують особові займенники в родовому відмінку: його, її); будь-якій особі, яка виконує дію: свій. Ці займенники спів­відносні з присвійними прикметниками і, як і вони, змінюються за відмінками, родами та числами.

У розмовному стилі вжиті самостійно, без іменників, займенникимій, твій означають «чоловік» або «наречений»; моя, твоя – «дружина» або «наречена»; наш, наші – «близькі по крові, по духу чи за іншою ознакою люди»; наше – «те, що належить нам»: – Це тебе мій послав?– запитала вона Вікто­ра, наголосивши на слові «мій» (П. Автомонов). Тішуся, що ско­ро буду вдома і побачу тебе і всіх наших (М. Коцюбинський). В війні ми, бач, гору взяли, наше таки зверху (О. Довженко).

Вказівні займенники вказують на предмет: цей, той; на ознаку: такий; на кількість: стільки.

Займенник цей уживається тоді, коли мова йде про предмет, близький у просторі або в часі, займенник той – коли мовиться про предмет, більш віддалений у просторі або в часі. Обидва вони мають більш експресивні варіанти: оцей і отой. Іноді із значенням «цей» уживається архаїчний займенник сей; особливо зберігся він у стійких словосполученнях: де се вида­но, ні в сих ні в тих, ні з сього ні з того, ні се ні те. (Від нього, власне, і пішов займенник цей, що виник унаслідок злиття з ним частки от: от + сей.)

Займенник такийне лише вказує на конкретну ознаку, названу раніше, а й може вживатися для підсилення вираже­ної прикметником ознаки, своїм значенням наближаючись, таким чином, до прислівника дуже. Наприклад, у реченні Пан гуляв у себе в замку, у ярмі стогнали люди, і здавалось, що до­віку все така неволя буде (Леся Українка) займенник така вказує на конкретні, щойно названі перед тим ознаки неволі. А в реченні Як вона раніше не помічала, що в нього таке симпатичне обличчя, такі добрі, лагідні очі! (О. Гончар) займенники таке, такі підсилюють лексичне значення присудків, вираже­них прикметниками.

Те саме стосується й вказівного займенникастільки, який в одних випадках вказує на конкретну кількість чогось, названу раніше, в інших – виражає невизначено великий кількісний вияв предмета, своїм значенням наближаючись, таким чином, до словосполучення дуже багато, як у реченнях Ся місцина коштує тридцять срібняків, – за стільки не можна ліпшої землі дістати (Леся Українка). Так мені жалко моїх колишніх ранків, вони мали для мене стільки привабливостей, стільки поезії (М. Коцюбинський). За граматичними ознаками займенник стільки співвідносний із кількісними числівниками.

Означальні займенники весь, всякий, кожний, інший, сам, самий за своїм значенням і граматичними ознаками спів­відносні з прикметниками.

Займенник весьуказує звичайно на цілість предмета або сукупність предметів, а займенники всякий і кожний, навпаки, виділяють окремі предмети в певній сукупності.

Займенник інший вказує на відмінність предмета від предметів, шо пере­бувають в одній із ним сукупності. Отже, спільна роль цих означальних займенників – це позначення відношень між одиничністю й сукупністю.

Основний зміст займенника сам, самй, саме, самі(з наго­лосом на другому складі) – виділення самостійної ролі певного предмета. Він входить до складу багатьох слів (їх близько п'ятисот), утворених переважно від дієслівних основ, надаючи їм значення зворотності або незалежності дії: самозаспокоюва­тися, самоаналіз (це слово утворене не від іменника аналіз, а від дієслова аналізувати), самовираження, самоврядування, са­мозахист, самолюб, самочинний, самохіть. Займенник сам у стійких зворотах часто поєднується із зворотним займенни­ком себе: бути самим собою, заглиблений у самого себе, самому собі не вірити, сам собі господар тощо.

Займенник самий (із постійним наголосом на першому складі) вказує на тотожність предметів, ознак (він самий, той самий, такий самий), на просторову або часову межу (до само­го моря, із самого ранку). У сполученні з дієсловом, з при­слівником, взагалі з обставиною він набуває прислівникового значення: саме приїхали, саме там, саме тоді, саме перед обі­дом, саме через те; там само, тоді само.

Питальні займенникиявляють собою запитання, які ставляться до іменника: хто?що?; до прикметника: який?чий?; до числівника: скільки? котрий?

Займенник хто? вживають для запитання про осіб, що? – для запитання про тварин, неістот, дії тощо: Хто такі буде­те?.. Хто ви, я вас питаю?!(О. Довженко). Що біліє отам на роздоллі? Чи хмариночка легкая біла геть по небі гуляє по волі? (Леся Українка). Займенники хто? і що? не мають ні роду, ні числа, проте займенник хто? пов'язується з чоловічим (дієсло­во), а також із жіночим родом і множиною (хто прийшов? хто такий? хто така? хто такі?), займенник що? – лише із се­реднім родом (що сталося? що таке?).

Займенник котрий? відрізняється від займенника який? тим, що передбачає відповідь у формі порядкового числівни­ка, тоді як займенник який ? виражає запитання про якість узагалі: – Який же він, той сатана?– спитав сміливо Денис. – А будь-кого – будь до кого, про ніщо – ні про що, нікого – ні від кого.

Неозначені займенники хтось, щось, якийсь, чийсь у непрямих відмінках після приголосних м і х перед часткою (постфіксом) -сь можуть мати вставний голосний о: кимсь і кимось, чимсь і чимось, якимсь і якимось, якихсь і якихось, чиїмсь і чиїмось, чиїхсь і чиїхось.

Відмінювання займенників

Займенники наш, ваш, всякий, інший, сам, самий, такий, який, котрий відмінюються, як прикметники твердої групи, їхній – як прикметники м'якої групи: наш, нашого, нашому, нашим; наша, нашої, нашій, нашою; наші, наших, нашим, наши­ми; їхній, їхнього, їхньому і т. д.

Займенники скільки і стільки відмінюються, як числівник два: скільки, скількох, скільком, скількома; стільки, стількох, стільком, стількома.

Інші займенники за особливостями відмінювання поділя­ються на три групи:

1) я, ти, ми, ви, себе;

2) він, вона, воно, вони;

3) мій, твій, свій, чий, той, цей, весь, хто, що.

Особові займенники я, ти, ми, ви і зворотний себе відмінюються так:

я ти – ми ви

мене тебе себе нас вас

мені тобі собі нам вам

мене тебе себе нас вас

мною тобою собою нами вами

мені тобі собі нас вас

Особливістю відмінювання особових займенників він, вона, воно, вони є поява в них після прийменників та в орудному відмінку початкового н;

він, воно вона вони

його, до нього її, до неї їх, до них

йому їй їм

його, про нього її, про неї їх, про них

ним нею ними

ньому / нім ній них

У відмінюванні займенників мій, твій, свій, чий, той, цей, весь найбільше розбіжностей є в чоловічому роді, менше – у жіночому та в множині:

Чоловічий рід

мій чий той цей весь

мого чийого того цього всього

моєму чийому\чиєму тому цьому всьому

Як Н. або Р.

моїм чиїм тим цим\цьому всім

моєму /моїм чиїм тому\тім цім всім

Жіночий рід

моя чия та ця вся

моєї чиєї тієї / тої цієї всієї

моїй чиїй тій цій всій

мою чию ту цю всю

моєю чиєю тією / тою цією всією

моїй чиїй тій цій всій

Множина

мої чиї ті ці всі

моїх чиїх тих цих всіх

моїм чиїм тим цим всім

Як у Н. або Р.

моїми чиїми тими цими всіма

моїх чиїх тих цих всіх

· ДІЄСЛОВО. Загальні відомості

Дієслово і його основні форми

Дієслово називає дію або стан предмета як процес і відповідає на питання що робити? що зробити?

Дієслово, на відміну від прикметника чи іменника, називає дію або стан як змінну ознаку, як процес, що триває в часі. Якщо іменник тиша називає ознаку опредмечено, як певну річ (можна домогтися тиші, скористатися тишею тощо),
прикметник тихий передає ознаку безвідносно до часу й до будь-яких змін, то дієслово тихнути подає це саме явише як
змінний процес певної тривалості. В одних формах дієслова ця його властивість більше виражена, в інших – менше, але вона властива всім його формам.

У систему дієслова входять такі п'ять основних форм (дієслівних утворень):

1) неозначена форма (інфінітив): працювати, написати, розвиднятися;

2) способові форми (у дійсному, умовному й наказовому . способах): працюю, напишуть, розвиднилося, працював би, написали б, працюй, напишіть;

дієприкметник: працюючий, написаний, забутий;

безособова форма на -но, -то: написано, зроблено, забуто;

дієприслівник: працюючи, написавши, зробивши.

Кожна з форм дієслова відповідає на певні питання, буває змінною або незмінною і виступає тим чи іншим членом речення.

Усі дієслівні форми бувають доконаного або недоконаного виду, перехідними чи неперехідними.

У них розрізняємо, крім того, дві основи: основу інфінітива й основу теперішнього часу.

Види дієслова

Одні дієслова називають дію, обмежену в часі початком або кінцем, а інші – дію, не обмежену ні початком, ні кінцем. За цією ознакою дієслова поділяються на два види: докона­ний і недоконаний. Видові значення властиві всім дієсловам та всім дієслівним формам.

Дієслова доконаного виду вказують на початок, кінець або одноразовість дії (тобто виражають обмежовану в часі ознаку) і відповідають на питання що зробити?

Наприклад, дієслова заговорити, вилетів, рушимо, заспівав­ши вказують на початок дії; прогуркотіти, прилетів, напише­мо, сказаний, скошено, посидівши – на кінець дії; мигнув^ гукнете, допоможуть, ударивши – на одноразовість дії.

Від дієслів доконаного виду творяться тільки давномину­лий, минулий і простий майбутній часи (був згадав, згадав, згадаю), пасивні дієприкметники (прочитаний), активні діє­прикметники доконаного виду (позеленілий) та дієприслівники доконаного виду (прочитавши, позеленівши).

Дієслова недоконаного виду не вказують ні на початок, ні на кінець дії або ж означають повторювану дію (тобто виражають не обмежовану в часі ознаку) і відповідають на питання що робити?

Наприклад, дієслова говорити, гуркочуть, летів, пишемо, розглядуваний, співаючий, сидячи не вказують ні на початок, ні на кінець дії; стукати, мигав, гукаєте, відвідуючи, ударяючи – вказують на повторюваність дії.

Від дієслів недоконаного виду творяться минулий, тепе­рішній та складний і складений майбутні часи (згадував, згадую, згадуватиму, буду згадувати), рідко пасивні дієприкметники (читаний), активні дієприкметники недоконаного виду (зеленіючий) та дієприслівники недоконаного виду (зеленіючи, читаючи).

Видове значення не впливає на основне лексичне значен­ня дієслова; дієслово, змінюючи свій вид, завжди називає ту саму дію, але з різними відтінками значення: будувати – збудувати, добудувати, перебудувати; нести – принести, віднесе ти, занести.

Для дієслів різного виду характерні різні типові відтінки значення. Дієслова доконаного виду можуть передавати такі значеннєві відтінки дії, як початок (заговорити, захворіти, побігти), результативність (дочекатися, домогтися, випросити, записати), вичерпаність (відслужити, перехворіти, втомитися), достатність (наговоритися, обійти), одноразовість (відвіда­ти, гримнути, війнути), інтенсивність (шугонути, штурхону­ти, попоходити), поширеність (поприлітати, поприходити, позаписувати) тощо. Дієсловам недоконаного виду властиві такі відтінки значення, як невизначена тривалість (рухатися, лежати, перебувати, шуміти), повторюваність (відвідувати, постукувати, перегукуватися), односпрямованість (летіти, пливти, прямувати), різноспрямованість (літати, плавати, розходитися) тощо.

Форми одного виду дієслів творяться від форм іншого виду за допомогою різних засобів:

а) додаванням і відкиданням префіксів: світити – засвітити, дружити – подружити, вабити – привабити, ростити – виростити, годувати – нагодувати; у разі додавання префікса ви- наголос переходить на префікс нести – винести, слухати – вислухати, волокти виволокти;

б) додаванням і відкиданням суфіксів: повторювати – вторити, допомагати – допомогти, грюкати – грюк, кінчати – кінчити, лишати – лишити; при цьо може змінюватися наголос: рушати – рушити, кричати крикнути, завойовувати – завоювати, запрошувати просити, стрівати – стріти; відбуватися чергу звуків: приносити – принести, загрібати – загребти;

в) чергуванням звуків у корені: збирати – зібрати, надсилати – надіслати, виїжджати – виїхати;

г) зміною наголосу: розкидйти – розкидати, скликйти – скликати, вслухйтися – вслухатися',

ґ) від інших коренів: брати – взяти, ловити – упіймати, заходити – зайти, шукати – знайти.

Є невелика кількість дієслів, які завжди виступають у формі або тільки недоконаного, або тільки доконаного виду. Тільки у формі недоконаного виду вживаються, наприклад, дієслова лихоманити, температурити, марити, піклуватися, досліджуватися, шпигувати, імпонувати, тріумфувати, вібру­вати, балансувати, даленіти тощо. Тільки доконаний вид ма­ють, наприклад, дієслова розговоритися, розкричатися, насидітися, нанюхатися, наплакатися, попоходити тощо.

Окремі дієслова поєднують у собі водночас обидва види (що робити? і що зробити?): мовити, розслідувати, женити; зокрема дієслова іншомовного походження: адресу­вати, авансувати, акредитувати, ампутувати, аргументувати, асигнувати, атакувати, атестувати, рекомендувати, телеграфувати та ін.