Методи залучення іноземного капіталу

Держава має різні важелі для того, щоб сприяти залученню іноземного капі-талу. Найважливіші з них це створення привабливого інвестиційного клімату та центрів допомоги іноземним інвесторам, що забезпечується системою заходів:

- надання податкових пільг;

- створення спеціальних економічних зон;

- використання фінансового механізму;

- надання митних пільг;

- створення системи гарантів (неможливість націоналізації та примусового вилучення інвестицій);

- інформаційне забезпечення;

- упровадження системі страхування.

До системи податкових і митних пільг входять "податкові канікули зниження ставок оподаткування в разі реінвестування отриманого прибутку чи інвестування у певні регіони та галузі, захист від подвійного оподаткування, а також звільнення від митних зборів на імпорт новітніх машин та обладнання, технологій, ноу-хау, експо-рту продукції власною виробництва для покриття валютних витрат або зменшення цих зборів. Спеціальні економічні зони передбачають ще розвинену систему подат-кових та митних пільг, спрощення адміністративних процедур:

- встановлення додаткових пільг для заохочення іноземних інвестицій у пріо-ритетні галузі економіки;

- визначення територій, на яких діяльність іноземних інвесторів забороняєть-ся або обмежується;

- надання гарантій від зміни законодавства;

- надання гарантій використання доходів та інших коштів, отриманих від ін-вестиційної діяльності;

- надання гарантій від примусових вилучень, а також незаконних дій держав-них органів та урядових осіб;

- використання компенсацій та відшкодування збитків іноземним інвесторам, включаючи втрачений прибуток і моральну шкоду;

- надання гарантій на випадок припинення інвестиційної діяльності;

- надання гарантій трансферту та інших прибутків у зв’язку з інвестуванням. Ця система пільг передбачає зміцнення позицій національної валюти, її кон-вертованість; можливість для підприємств, створених з участю іноземних інвесто-рів, без труднощів конвертувати отримані доходи; користування банківською систе-мою країни; надання державних кредитів для інвестиційних проектів у пріоритетні сфери. Інформаційне забезпечення та центри допомоги іноземним бізнесменам ма-ють інформувати інвесторів про різні проекти та умови їх здійснення за кордоном, систему оподаткування, адміністративно-правові процедури господарської діяльно-

сті тощо.

Підприємці США вважають, що інвестиції у країни з високим рівнем полі-тичних, географічних, валютних, фінансових, інвестиційних та інфляційних ризиків повинні мати мінімальну норму прибутку — не менше 25 %. В Україні ця норма, майже вдвічі нижча, до того ж має великий термін окупності капіталу. Згідно з оцін-ками західних дослідників, норма прибутку на капітал, вкладений, наприклад, у бу-дівництво заводу, у Західній Європі становить 38,6 %, термін окупності — 6 років, а в Україні ці показники дорівнюють відповідно 21% і 11 років.

Крім того, існують й інші негативні моменти: насамперед це бюрократичні перешкоди та легітимна невизначеність у процесі приватній відсутність реальної приватизації та закону про приватизацію землі; обіг на внутрішньому ринку грошо-вих одиниць західних країн; відсутність правового забезпечення кредитування, страхування, валютного обігу; обмеженість каналів репатріації прибутку (здебіль-шого через вивезення продукції видобувних та сировинних галузей, що має попит на світових ринках).

В Україні розроблено законодавство про іноземні інвестиції, до якого вхо-дять понад 100 різних правових і нормативних документів (законів, постанов, указів, положень, інструкцій та ін.). До них належить також прийнятий у квітні 1996 р. За-кон України "Про режим іноземного інвестування". У ньому є позитивні моменти, пов'язані з особливостями режиму іноземного інвестування, чітким визначенням ви-дів іноземних інвестицій і форм їх здійснення, а також системи державних гарантій за іноземного капіталу. Для іноземних інвесторів на території України встановлю-ється національний режим інвестиційної та іншої діяльності. Зазначається, що для інвестиційних проектів із залученими іноземними інвестиціями, які реалізуються відповідно до державних програм розвитку пріоритетних галузей економіки, соціа-льної сфери та територій, може встановлюватися пільговий режим інвестиційної та іншої господарем діяльності.

Проте варто ще раз зазначити, що законодавча база має принаймні два осно-вних недоліки: по-перше, нестабільність та ненадійність; по-друге, відсутність ком-плексності та наявність суперечностей у законодавчих актах. Нестабільність зумов-лює неможливість спрогнозувати виробничо-господарську та фінансову діяльність об'єктів інвестування. Забезпечення стабільності нормативної бази для іноземного інвестора важливій ніж пільги.

Як свідчить досвід інших країн, до формування системи регулювання міжна-родної спільної підприємницької діяльності на національному рівні застосовуються два підходи: перший — прийняття єдиного акта, який регулює допуск іноземного

капіталу в економіку країни; другий — регулювання різних аспектів іноземної інве-стиційної та підприємницької діяльності сукупністю правових актів.

Вибір одного з цих підходів зумовлюється позицією, яку та чи інша країна займає на світовому ринку капіталів. Якщо країна є активним експортером капіталу, то, як правило, використовується другий підхід до формування законодавчої бази щодо участі іноземних інвесторів у національному господарстві. Країни, які перева-жно імпортують капітал, прагнуть прийняти єдиний законодавчий акт щодо міжна-родної підприємницької діяльності.