Заходи щодо підвищення стійкості організму тварин

Підтримання високої резистентності організму тварин проти шкід­ливого впливу зовнішнього середовища, зокрема проти дії збудників ін­фекційних хвороб, досягається перш за все утриманням тварин у при­міщеннях, що відповідають вимогам ветеринарної санітарії та зоогігієни (достатнє освітлення, надійна вентиляція, нормальна температура і во­логість повітря тощо), раціональною повноцінною годівлею, а також за­безпеченням тварин доброякісною водою та турботливим доглядом.

Відомо, що добре вгодовані тварини більш стійкі до несприятливих факторів зовнішнього середовища. Часто вони, навіть при прихованому носійстві інфекцій, все ж не проявляють клінічних ознак хвороби. Проте це стосується не всіх захворювань (туберкульоз тварин, набрякова хво­роба свиней та ін.).

Того ж стосується вплив на тваринний організм умов утримання. Нормальні у санітарному і зоогігієнічному відношенні умови середовища (здоровий мікро та макроклімат, регулярна дія природних факторів) змі­цнюють організм тварини.

Тому одним із важливих профілактичних заходів у боротьбі з інфек­ційними та інвазійними хворобами худоби та птахів є утримання примі­щень для тварин, а також території ферм у належному санітарному ста­ні.

Працівники ветеринарної медицини зобов'язані звертати увагу на чистоту у приміщеннях, слідкувати за прибиранням гною, правильним його знешкодженням. Вони повинні допомагати працівникам госпо­дарств організовувати всі ці процеси, впроваджуючи ветеринарно-санітарні правила як важливий виробничий елемент на фермах.

Загальноприйнятим масовим профілактичним заходом на фермах є дезінфекція, яку проводять у комплексі з іншими протиепізоотичними та ветеринарно-санітарними заходами. Вона передбачається ветзаконо-давством, причому організація її проведення входить в обов'язки не ли­ше спеціалістів ветеринарної медицини, але і керівників сільськогоспо­дарських підприємств.

Дератизація, як один із заходів профілактики заразних хвороб, про­водиться працівниками господарств під керівництвом та за вказівками спеціалістів ветеринарної медицини. В окремих випадках служба вете­ринарної медицини організовує знищення польових гризунів, оскільки вони також є джерелом спалахів інфекційних хвороб (наприклад, в осе­редках туляремії тощо). Забезпечують цю роботу працівники госпо­дарств або навіть спеціальні загони.

Особлива увага повинна приділятися профілактиці заразних хвороб в умовах пасовищного утримання тварин. З цією метою ретельно пере­віряють ветеринарно-санітарний стан пасовищних угідь, а також джерел води, що використовується для напування тварин, та приводять їх у на­лежний стан; визначають порядок використання пасовищних ділянок.

Працівники ветеринарної медицини господарств та державної ме­режі зобов'язані до вигону тварин на випас організувати огляд пасовищ та місць напування, очищення їх від сміття, гною, кісток; викорчовування кущів, заходи до огородження скотомогильників та окремих могил, в то­му числі і старих, а також мілких ставків та заболочених місць.

Для покращання ветеринарно-санітарного стану пасовищ, особливо сирих та болотистих, велике значення має меліорація - осушування за­болочених ділянок, благоустрій водоймищ. Одночасно обладнують міс­ця напування, зручні підходи до них, для профілактики протозоозів про­водять розчищення кущів, випасають тварин на безлісних ділянках.

Всі ці питання варто рекомендувати керівникам господарств вклю­чати у виробничо-фінансові плани кожного господарства.

Велике профілактичне значення має правильне використання пасо­вищ. Лікар ветеринарної медицини з зооінженером повинен розробити план випасання на весь пасовищний період. Найбільш раціональний спосіб їх використання - це загінне випасання, що являє собою радика­льний захід боротьби з гельмінтозами, дає можливість не лише попере­дити інвазування тварин, але й добитися звільнення пасовищ від гель­мінтів.

Пасовищні ділянки варто закріпити за окремими гуртами. В цьому випадку легше попередити розповсюдження інфекції при її появі в од­ному з гуртів. Разом з цим застосовують заходи щодо попередження

попадання на пасовища тварин з інших господарств чи тих, яких перега­няють.

У профілактиці заразних хвороб відіграє роль і широке впрова­дження стійлово-табірної системи утримання тварин. В жарку пору року, особливо під час літання кровосисних комах та розповсюдження кліщів, варто рекомендувати нічне випасання тварин (інфекційний енцефаломі-еліт, інфекційна анемія коней тощо).

У комплексі заходів загальної профілактики важливого значення надається своєчасному прибиранню трупів тварин незалежно від того, де загинула тварина. Трупи тварин в усіх випадках (особливо до вста­новлення причини смерті) варто розглядати як можливі джерела збуд­ника інфекції. Спеціалісти ветеринарної медицини повинні негайно ор­ганізовувати прибирання трупів незалежно від причини загибелі тварин.

Одним із найбільш раціональних способів знищення трупів є їх ути­лізація на заводах з виготовлення м'ясо-кісткового борошна. В інших випадках - спалювання або скидання в біотермічні ями. Маючи дані про загибель тварин на фермі, лікар ветеринарної медицини повинен пере­вірити правильність знищення трупів.

Заходи щодо охорони господарств від занесення інфекції ззо­вні

Відомо, що для виникнення та розвитку інфекційної хвороби необ­хідні три фактори:

- збудник хвороби - патогенний мікроб у певній кількості та доста­
тньої вірулентності;

- сприйнятливі до даної інфекції тварини;

- умови, при яких збудник хвороби може попасти в організм сприй­
нятливої тварини.

Лише при взаємодії цих факторів створюються передумови для ви­никнення інфекційної хвороби. Виключення з цього ланцюга однієї з ла­нок попереджує таку можливість. Саме тому зусилля спеціалістів вете­ринарної медицини та працівників тваринництва у боротьбі з інфекцій­ними хворобами і спрямовані на те, щоб будь-яким шляхом розірвати епізоотичний ланцюг, виключити одну з його ланок.

Виникнення заразної хвороби тварин є у більшості випадків резуль­татом занесення інфекції з неблагополучних господарств у благополуч­ні. Звідси і завдання - організувати заходи щодо недопущення занесен­ня інфекції ззовні. Охорона господарств від занесення інфекції набуває особливого значення у великих спеціалізованих тваринницьких госпо­дарствах, у яких утримується багатотисячне поголів'я. У цих умовах

Виходячи з цього, кожне господарство, особливо з великим пого­лів'ям тварин, повинно бути закритого типу - без поповнення тварин в свинарських фермах, без доступу сторонніх осіб, випадкового проник­нення тварин з інших господарств, в'їзду транспорту тощо. На кожній фермі необхідно дотримуватись ветеринарно-санітарного режиму (дез­інфекція транспорту, взуття персоналу тощо).

Адміністрація господарства повинна подбати, щоб вся територія, де розташовані тваринницькі будівлі, приміщення для зберігання та приго­тування кормів, була огороджена суцільним тином, а при в'їзді на цю територію споруджений ветеринарно-санітарний пропускник.

З метою охорони господарств від занесення інфекції забороняється введення в господарство тварин, не перевірених у ветеринарно-санітарному відношенні, а також виведення тварин з господарств, не­благополучних щодо заразних хвороб.

Законом України "Про ветеринарну медицину" та діючими інструкці­ями щодо боротьби з інфекційними хворобами тварин передбачені і інші заходи профілактичного характеру:

- профілактичне карантинування тварин;

- поголівне дослідження всіх введених в господарство тварин;

- профілактичні обробки.

Профілактичне 30-денне карантинування ввезених в господарство тварин зобов'язані здійснювати керівники господарств (ферм) за вказів­ками спеціалістів ветеринарної медицини. Для профілактичного каран­тинування відводять окреме приміщення, ферму (наприклад, у відгоді-вельних господарствах) або окрему ділянку пасовищ з ізольованим во-донапуванням, для догляду за тваринами виділяють окремий обслуго­вуючий персонал.

За період профілактичного карантинування всю ввезену велику ро­гату худобу досліджують на туберкульоз, бруцельоз, лейкоз, лептоспі­роз; овець та кіз - на бруцельоз; свиней - на бруцельоз і лептоспіроз; коней - на сап, перевіряють благополуччя з шкірних та паразитарних хвороб.

Профілактичні обробки (імунізація, дегельмінтизація, купання тва­рин тощо) проводять в залежності від місцевих умов та за результатами досліджень.

В залежності від епізоотичної ситуації місцевості, куди введені тва­рини, лікар ветеринарної медицини зобов'язаний щепити їх проти тих інфекційних хвороб, проти яких імунізовані решта тварин у господарстві.Без дотримання цих правил не можна допустити введення тварин в загальний гурт.

У всіх тваринницьких господарствах (племінних, репродукторних, промислових) необхідно встановити правило: будь-яке планове чи поза­планове поповнення гурту поголів'ям ззовні повинно проводитися з ві­дому та при обов'язковій участі спеціаліста ветеринарної медицини (го­сподарства чи державної мережі).

При цьому одним із основних питань повинно бути питання про ве­теринарне благополуччя господарства, яке поставляє тварин.

При надходженні тварин в господарство лікар повинен перевірити наявність ветеринарного документа, що підтверджує благополуччя міс­цевості, з якої вони завезені, щодо заразних хвороб.

Практика засвідчує, що особливо довіряти ветеринарним спеціаліс­там не доводиться, вірніше фахівцям, які їх підписали та видали.

Вивчення та облік епізоотичного стану місцевості

Детальне вивчення епізоотичного стану місцевості (крайової епізоо­тології) - один із важливих моментів діяльності спеціалістів ветеринар­ної медицини, на якій би ділянці вони не працювали.

Вивчати епізоотологію зони обслуговування вони повинні регуляр­но, систематично, тому що не знаючи її, неможливо правильно організу­вати профілактику заразних хвороб чи заходи щодо їх ліквідації.

Спеціаліст ветеринарної медицини, що прибув у новий для нього район чи господарство знайомиться з епізоотичною ситуацією, отрима­вши відомості від місцевих спеціалістів ветеринарної медицини, обсте­живши населені пункти, господарства; вивчивши документацію (журнал та карту епізоотичного стану району, ветеринарну звітність тощо).

При цьому він ставить перед собою мету:

- виявити рух захворюваності по кожному пункту, за видами тва­
рин та сезонах року (по ґрунтових інфекціях не менш ніж за 20-25 років);

- шляхом безпосереднього обстеження встановлюються топогра­
фічні та ґрунтові особливості пасовищ, вигулів, прогонів, місць напуван­
ня, щоб усунути можливі джерела збудника інфекції та інвазії;

- виявити місця розташування скотомогильників, могил та їх
санітарний стан, інші місця, де заривали трупи (ями, яри);

- визначити місця знаходження м'ясокомбінатів, боєнь, складів тва­
ринної сировини, заводів з виготовлення м'ясокісткового борошна тощо і
їх санітарний стан.

Необхідно також цікавитися станом оточуючої зони (сусідніх госпо­дарств, районів).

Основними документами для визначення епізоотичного стану є жу­рнал епізоотичного стану та карта і ветеринарні звіти про рух заразних хвороб. Ці документи записують в інвентарну книгу установи, зберігають і при здаванні справ включають в приймально-здавальний акт. За їх зберігання відповідає начальник районної державної лікарні ветеринар­ної медицини.

Журнал епізоотичного стану є документом безстрокового (постійно­го) зберігання. Його ведуть за єдиною встановленою формою.

Начальник районної державної лікарні ветеринарної медицини зо­бов'язаний вести карту епізоотичного стану.

На підставі цих важливих документів він планує протиепізоотичні заходи і спрямовує діяльність підлеглих йому установ та працівників.

Дуже корисну, а інколи і неоціненну допомогу у вивченні епізоотич­ного стану може надати населення, особливо похилого віку.

Місцеві мешканці можуть розповісти про минулі епізоотії, описати характер їх перебігу, вказати на місця похованих трупів тварин, а лікар ветеринарної медицини повинен зробити правильний висновок, зістави­вши ці відомості з особистими спостереженнями та документами. Необ­хідно знаходити і використовувати інші джерела інформації.

Ветеринарно-просвітницька робота

Ця робота має велике значення, оскільки успішне здіснення проти-епізоотичних заходів можливе лише у тому випадку, коли населення правильно розуміє суть цих заходів і активно сприяє їх проведенню.

Організаційні форми цієї роботи у відношенні заразних хвороб пе­реважно такі ж, як і при організації ветеринарної пропаганди з інших пи­тань.

Методи ветеринарно-просвітницької роботи серед населення різ­номанітні - доповіді, лекції, бесіди, демонстрація кіно та відеофільмів, видання книг, брошур, плакатів, публікація статей в газетах на ветери­нарні теми, а також організація спеціальних занять з ветеринарної ме­дицини для працівників тваринництва.

Особливість полягає в тому, що при ознайомленні населення з ін­фекційними хворобами тварин основну увагу слід приділяти небезпеці швидкого розповсюдження, заходам попередження їх, правилам особи­стої безпеки. Доцільно підкреслювати економічне значення заходів бо­ротьби, вказуючи на збиток, який може бути нанесеним при виникненні хвороби.

Чим вище ветеринарно-санітарна грамотність працівників ферм, тим вища культура ведення тваринництва, тим простіше спеціалісту ве-

теринарної медицини організовувати заходи щодо попередження появи заразних хвороб тварин.