Організація протигельмінтозних заходів, обробок проти бабезіозів, протозоозів, ектопаразитарних хвороб

Особливістю цих заходів є те, що вони в окремих випадках є профі­лактичними та лікувальними і пов'язані з певним періодом року. Цим вони відрізняються від діагностичних досліджень та вакцинацій.

Протипаразитарні обробки майже завжди пов'язані з вираженою се­зонністю та біологічним циклом розвитку паразитів.

В систему заходів боротьби з гельмінтозами входять поєднання за­гальних профілактичних заходів з дегельмінтизацією тварин. До загаль­ної профілактики відносять покращення умов утримання, регулярне очищення, дезінвазію приміщень, своєчасне прибирання та знезара­ження гною, облаштування туалетів при фермах, благоустрій місць на­пування, правильне використання пасовищ, надійне знезараження кон-фіскатів, уражених гельмінтами.

При підготовці до обробки тварин проти гельмінтозів враховують поголів'я тварин, що підлягають дегельмінтизації, визначають потребу в антигельмінтиках, робочій силі, готують робочі місця, як і при інших ма­сових обробках тварин. При організації дегельмінтизації звертають увагу

на те, щоб обробити всіх заражених гельмінтами тварин в терміни з врахуванням біологічного циклу розвитку, щоб вона не слугувала причи­ною масового інвазування зовнішнього середовища; для обробки вико­ристовують спеціально огороджений двір (гній за певний час спалюють, закопують).

Організація заходів з профілактики та ліквідації протозоозів зво­диться до вивчення переносників хвороб (кліщів, жалячих комах) у даній місцевості, в окремих господарствах та здійснення протикліщових обро­бок тварин, організації випасання худоби, враховуючи біологію збудників і переносників, природнокліматичні умови, епізоотологію вказаних хво­роб уданій місцевості.

В комплекс заходів з ліквідації протозоозів тварин включають зни­щення кліщів-переносників, як на пасовищах, так і на тваринах, захист гуртів від нападання кліщів та гнусу (мошок, комарів, ґедзів та ін.) в пері­од їх масового виплоду та оживання. Тварин обробляють відлякуючими та інсектицидними засобами у відповідності з настановами по їх засто­суванню.

При протозоозах застосовують хіміотерапію в комплексі з агротех­нічними заходами. Організація заходів з профілактики та ліквідації арах-ноентомозів передбачає обробку всіх тварин. Купання чи обприскування тварин проводять у весняно-літньо-осінній період року. Овець купають після стриження. Перед початком купання лікар ветеринарної медицини перевіряє стан ємкостей для купання, апаратів та обладнання для обп­рискування, організує завезення інсекто-акарацидних засобів, інструктує працівників, зайнятих купанням чи обприскуванням тварин, визначає порядок і маршрут руху отар овець до ванни та після купання, контро­лює приготування робочого розчину препаратів. Надзвичайно важливим є, наприклад, приготування розчинів інсекто-акарицидів у м'якій, а не жорсткій воді (дощова, з річок, боліт, озер, ставків) і систематично слід­кує за концентрацією інсекто-акарицидного засобу у розчині.

Заходи щодо профілактики гіподерматозу проводять у період літан­ня ґедзів, а також весною та восени. Одночасно у літній час захищають тварин від гнусу, ґедзів та кліщів.

Контрольні запитання

1. Назвіть складові загальних заходів профілактики заразних хвороб тва­
рин?

2. У чому полягає організація спеціальних заходів щодо попередження
заразних хвороб тварин?

3. Як організувати діагностичні дослідження тварин?

4. Як організувати імунізацію тварин?

5. В чому полягає організація протигельмінтозних заходів?

4.3. Організація заходів щодо ліквідації заразних хвороб тварин

Незалежно від того, що є причиною виникнення тієї чи іншої зараз­ної хвороби, з її появою перед спеціалістами ветеринарної медицини, постає відповідальне завдання - негайно застосувати заходи щодо не­допущення розвитку епізоотії.

Особливістю заразних хвороб є те, що вони виникають зненацька і часто мають характер епізоотії. Тому появу інфекційних хвороб, особли­во гостро перебігаючих, завжди потрібно розглядати, як надзвичайний стан, що потребує прийняття невідкладних заходів для їх локалізації та ліквідації. Ці заходи повинні відрізнятися від звичайних планових швид­кістю їх організації та проведення.

Заходам щодо ліквідації заразних хвороб надавалося і надається великого державного значення. Згідно закону України "Про ветеринарну медицину" відповідальність за ці заходи покладається на керівників гос­подарств, підприємств, організацій та установ, а також громадян. Проте вирішальна роль в організації протиепізоотичних заходів, безсумнівно, покладається на спеціалістів ветеринарної медицини. Особливо велика роль при цьому головних державних інспекторів ветеринарної медицини районів.

При появі гострих інфекційних хвороб, що мають тенденцію до швидкого розповсюдження головний державний інспектор ветеринарної медицини зобов'язаний мобілізувати всі сили служби ветеринарної ме­дицини на боротьбу з епізоотією.

Можуть бути задіяними всі спеціалісти ветеринарної медицини ра­йону незалежно від виконуваних ними обов'язків. Кожному з них визна­чається конкретна ділянка роботи, спрямовуючи при цьому їх діяльність на найважливіших заходах. Звичайно, це не означає, що всі спеціалісти повинні знаходитися в тому пункті, де з'явилася хвороба. Окремі з них повинні проводити заходи безпосередньо в неблагополучному пункті чи загрозливій зоні. Варто розташувати людей так, щоб одночасно забез­печити охорону інших господарств району від занесення інфекції.

Характер заходів, їх об'єм та тривалість залежать від особливостей інфекції, часу і умов появи захворювання, а також ступеня розповсюд­ження та перебігу епізоотії.

В залежності від виду інфекції та характеру її перебігу (наприклад, при появі ящуру, класичної чуми свиней, сибірки чи інших) вимагається негайно припинити інші заходи у відповідності з планом профілактичних протиепізоотичних заходів (діагностичні дослідження, щеплення, оброб­ки).

Комплекс організаційно-господарських та спеціальних заходів щодо ліквідації заразних хвороб тварин включає:

- встановлення діагнозу;

- реєстрацію всіх випадків захворювання тварин;

- сповістити місцеві органи, вищі органи ветеринарної медицини,
сусідів;

- виділення та ізоляцію хворих і підозрілих у захворюванні тварин;

- встановлення джерела і збудника інфекції;

- лікування хворих, забій чи знищення;

- проведення попереджувальних та вимушених щеплень або діаг­
ностичних досліджень;

- оголошення пунктів і місцевості, неблагополучними по даній хво­
робі, а тих, що знаходяться під загрозою занесення інфекції - за­
грозливими;

- карантинування неблагополучних господарств, населених пунк­
тів, районів з введенням встановлених обмежень;

- ветеринарне спостереження за тваринами в неблагополучних та
загрозливих пунктах;

- зміну пасовищ і напування, проведення дезінфекції та інших ве­
теринарно-санітарних заходів, в тому числі прибирання трупів тварин;

- проведення масової роз'яснювальної роботи серед населення,
особливо серед тваринників.

Частина вказаних заходів обов'язкова при всіх заразних хворобах, а деякі - лише при окремих у відповідності з діючими інструкціями. При одних хворобах вирішальними є організаційно-господарські, а при інших - спеціальні ветеринарно-санітарні заходи.

Протиепізоотичні заходи більш ефективні, коли у їх проведенні приймає участь населення та місцеві органи влади. Боротьба з антропо-зоонозами вимагає ще й тісної взаємодії служби ветеринарної медицини та органів охорони здоров'я.

Реєстрація випадків заразних хвороб.Для успішного проведення протиепізоотичних заходів особливо важливо чим раніше встановити перші випадки захворювання, особливо при гостро перебігаючих захво­рюваннях - сибірка, ящур, класична чума свиней, Н'юкаслська хвороба тощо. Чим раніше виявлене захворювання, тим більше можливостей для його найшвидшої ліквідації.

У відповідності з вимогами Закону України "Про ветеринарну меди­цину" керівники господарств та індивідуальні власники зобов'язані не­гайно повідомити лікаря ветеринарної медицини та органи місцевої влади про раптову загибель і одночасне захворювання багатьох тварин.

Лікар ветеринарної медицини, отримавши повідомлення, зобов'яза­ний терміново прибути в господарство, щоб встановити діагноз, виясни­ти причини виникнення і повідомити головного державного інспектора ветеринарної медицини району.

Не потрібно применшувати значення своєчасної та широкої інфор­мації про появу заразної хвороби. Таку помилку не рідко допускають по­чинаючі спеціалісти ветеринарної медицини, що призводить до поши­рення хвороби в інших господарствах.

Головна мета своєчасної негайної інформації про появу заразної хвороби полягає в тому, щоб дати іншим спеціалістам та органам вете­ринарної медицини можливість завчасно застосувати заходи проти роз­повсюдження епізоотії.

Законодавством із питань ветеринарної медицини та діючими ін­струкціями про заходи боротьби з інфекційними хворобами тварин пе­редбачена обов'язковість негайної інформації про появу кожного випад­ку заразної хвороби.

Інформування вищих установ та органів ветеринарної медицини про появу заразних хвороб проводиться у формі термінових повідом­лень.

Термінові повідомлення посилають при появі особливо небезпеч­них гостро заразних хвороб - ящуру, чуми свиней, чуми великої рогатої худоби, сибірки, везикулярної хвороби і везикулярної екзантеми свиней, Ньюкаслської хвороби та грипу птахів чи інших хвороб списку А. Перелік хвороб, з яких представляються термінові повідомлення, може бути до­повнений і змінений.

Повідомлення передають терміново при виникненні хвороби теле­фоном, телеграфом, телетайпом лікарі ветеринарної медицини госпо­дарств, установ дільничного типу державної ветеринарної медицини головному державному інспекторові ветеринарної медицини району, а він обласному управлінню державної ветеринарної медицини.

В подальшому відомості головному державному інспекторові вете­ринарної медицини представляють щодекадно, аж до ліквідації епізоотії, а він - відповідно в обласне управління державної ветеринарної меди­цини.

У відомостях про появу заразної хвороби повідомляють дату вияв­лення хвороби (нового неблагополучного пункту), кількість цих пунктів, захворювань, оброблених (зростаючим підсумком з початку року).

При відправленні повідомлень телеграмою для скорочення кількості слів користуються умовними позначками.

ди

Всі відомості, за винятком 05, повідомляються зростаючим підсум­ком з початку року.

Одночасно з представленням термінового повідомлення головний державний інспектор ветеринарної медицини району зобов'язаний зро­бити запис у журналі епізоотичного стану району (міста) та нанести відповідні показники на епізоотичну карту.

Встановлення джерела збудника інфекції.При встановленні за­разної хвороби особливу увагу потрібно приділити виявленню джерела збудника інфекції, його ліквідації і попередженню розповсюдження хво­роби. Хворих та підозрілих у захворюванні тварин негайно ізолюють. Місце знаходження тварин піддають ретельному очищенню дезінфекції, тим самим розриваючи епізоотичний ланцюг.

У подальшому в залежності від характеру хвороби проводять захо­ди, передбачені діючою інструкцією по боротьбі з цим захворюванням.

При встановленні джерела збудника інфекції бувають великі труд­нощі, тому потрібно прикласти максимум зусиль, щоб вияснити причину виникнення хвороби, від чого залежить її швидка ліквідація. Часто при цьому користуються складанням анкет із запитаннями, в яких перерахо­вують можливі шляхи занесення інфекції і знаходять вирішення мето­дом виключення.

Встановлюють епізоотичне вогнище, здійснюють заходи щодо його ліквідації, щоб воно не слугувало джерелом подальшого розповсюджен­ня збудника хвороби.

Будь-яке господарство (населений пункт), у якому з'явилося захво­рювання тварин заразною хворобою, оголошується неблагополучним з даної хвороби і вважається таким до повного оздоровлення.

При появі особливо небезпечних хвороб встановлюють карантин, а при інших - карантинні обмеження як особливий режим на певній тери­торії, спрямований на локалізацію і ліквідацію спалахів небезпечних інфекційних захворювань тварин.

Карантин встановлюється та скасовується рішенням місцевої дер­жавної адміністрації на відповідних територіях та виконавчими органами органів місцевого самоврядування міст обласного значення, а в межах

одного або кількох регіонів - рішенням Кабінету Міністрів України за по­данням Державного департаменту ветеринарної медицини.

Карантин встановлюється протягом доби після виявлення каран­тинної хвороби тварин.

Встановлення карантину є одним з найважливіших протиепізоотич-них заходів і обов'язкове при наступних заразних хворобах: ящур, ве­зикулярний стоматит, везикулярна хвороба свиней, чума великої рогатої худоби, чума дрібних жуйних, контагіозна плевропневмонія великої ро­гатої худоби, нодулярний дерматит, лихоманка долини Ріфт, блутанг, віспа овець та кіз, африканська чума коней, африканська чума свиней, класична чума свиней, грип птахів, Н'юкаслська хвороба.

При вирішенні питання про те, які об'єкти та території підлягають карантинуванню, необхідно виходити з умов конкрентної епізоотичної ситуації - це може бути окремий двір, ферма, господарство, весь насе­лений пункт чи навіть велике місто.

Встановлення карантину повинно бути виправдане дійсною не­обхідністю та забезпечене контролем з боку органів місцевої влади.

При карантинуванні залізничних станцій, портів, пристаней на час карантину вводиться так звана конвенційна заборона, після накладання якої припиняється навантаження та вивантаження тварин, продукції і сировини тваринного походження, фуражу. Враховують при цьому ступінь контагіозності та сприйнятливість різних видів тварин. При хво­робах, спільних для кількох видів тварин, заборона стосується всіх тва­рин та продукції і сировини; при хворобі, наприклад, птиці, заборона стосується лише перевезення птиці, яєць, пуху, пера тощо.

Конвенційну заборону на залізничну станцію, порт накладають за поданням головного державного інспектора ветеринарної медицини регіональної служби державного ветеринарно-санітарного контролю та нагляду на державному кордоні і транспорті начальники управлінь залізниць, річкового пароплавства, аеропортів.

Про закриття залізничних станцій, річкових портів, аеропортів по­відомляють Міністерству транспорту України, всю мережу залізниць, портів. Під час карантину проводять відповідні ветеринарно-санітарні заходи для попередження розповсюдження заразних хвороб. Після лік­відації хвороби конвенційну заборону знімають телеграфною вказівкою відповідного управління залізниці, пароплавства, аеропорту.

Порядок проведення охоронно-карантинних та ветеринарно-сані­тарних заходів у карантинованих об'єктах і здійснення обмежувальних та попереджувальних заходів в загрозливій зоні, визначається інструк­ціями по боротьбі з конкретними хворобами.

З метою посилення цих заходів при особливо небезпечних хворо­бах при обласних лікарнях чи лабораторіях державної ветеринарної ме-дицини можуть організовуватися тимчасові спеціальні ветеринарно-карантинні загони чи пости для контролю за дотриманням карантинних правил.

При деяких гострих інфекційних хворобах навколо карантинованого об'єкта встановлюється загрозлива зона. Перелік хвороб, при яких вста­новлюється загрозлива зона, визначає Міністерство аграрної політики України.

Визначення кордону загрозливої зони проводить головний держав­ний інспектор ветеринарної медицини і воно залежить від епізоотичної ситуації, особливостей хвороби, розташування населених пунктів і їх господарсько-економічних зв'язків. При сибірці загрозливими вважають лише близько розташовані населені пункти, при ящурі більш широкі кордони зони.

Підставою для прийняття рішення про введення карантину є акти про встановлення заразної хвороби, висновки головного державного інспектора ветеринарної медицини про необхідність винесення такого рішення. Він же готує проект рішення чи розпорядження органу місцевої влади за таким змістом:

припиненняпоширення і якнайшвидшої ліквідації захворювання, керую­чись Законом України "Про ветеринарну медицину" та інструкцією щодо заходів з профілактики та ліквідації класичної чуми свиней, районна державна адміністрація ухвалила:

1. Оголосити с. ___________ неблагополучним щодо класичної

чуми свиней і запровадити карантин

2. До загрозливої зони віднести такі населені пункти: (наводиться їх
перелік).

3. За умовами карантину в с._______ заборонити:

а) ввозити та вивозити свиней (за винятком вивезення тварин на

м'ясокомбінат); Ь) вивезення з неблагополучного пункту сирих продуктів забою

свиней;

с) забій та перегрупування свиней у господарствах без дозволу спеціаліста ветеринарної медицини;

сі) виїзд усіх видів транспорту з карантинованої території, вхід сторонніх осіб в неблагополучні двори;

є) вихід власників з карантинованої території у робочому одязі та взутті;

т) у межах карантинованої та загрозливої територій проведення виставок, ярмарків, екскурсій, а також торгівля свинями та си­рими продуктами їхнього забою.

4. Зобов'язати завідувача___________ дільничною лікарнею ве­
теринарної медицини невідкладно провести в с._______ комплекс ветеринарно-санітарних заходів, передбачених діючою інструкцією що­до боротьби з класичною чумою.

5. Зобов'язати голову_________ сільської Ради народних депу­
татів забезпечити виконання в с.__ ка­
рантинних заходів та надавати допомогу спеціалістам ветеринарної ме­
дицини у їх проведенні.

6. Контроль за виконавцем цього розпорядження покласти на го­
ловного державного інспектора ветеринарної медицини району

Голова районної державної адміністрації _

Залежно від характеру хвороби умови карантину можуть бути різними, але повинні ретельно відповідати вимогам діючої інструкції. При особливо небезпечних хворобах, що мають тенденцію до швидкого розповсюдження, вводять більш жорсткі заходи (заборона виходу людей за межі карантинованої території з обладнанням тимчасових гурто­житків, інтернатів; організація перевалювальних пунктів та майданчиків тощо).

В окремих випадках створюють спеціальні ветеринарно-карантинні загони для контролю за дотриманням карантинних правил з числа пра­цівників міліції, студентів та учнів навчальних закладів або призначають спеціальних осіб найчастіше з лікарів-епізоотологів для повсякденного керівництва безпосередньо в неблагополучному пункті (начальник ка­рантину, уповноважений з ліквідації вогнища інфекції).

Відповідальними за дотриманням карантинних правил є керівники господарств, підприємств та органів влади. Спеціалісти ветеринарної медицини разом з ними повинні широко інформувати населення про ка­рантин і відповідальність за його виконання. Від власників тварин беруть розписку про те, що вони проінструктовані і зобов'язуються виконувати всі вимоги.

На дорогах при в'їзді та виїзді вивішують оголошення про карантин, встановлюють охоронно-карантинні пости з цілодобовим чергуванням.

Дороги перекривають шлагбаумом, встановлюють вказівки про об'їзд, обладнують дезбар'єри для знезараження коліс транспорту.

Спеціаліст ветеринарної медицини господарства чи установи після встановлення діагнозу повинен провести поголівний клінічний огляд тварин, яких розділяє на три групи: хворих, підозрілих у захворюванні та підозрілих у зараженні. Тварин першої та другої групи негайно ізолюють, а за тваринами третьої групи встановлюють ветеринарне спостережен­ня, щоденно оглядаючи їх та вимірюючи температуру у них. Одночасно проводять ретельну дезінфекцію в осередку.

В окремих випадках для швидкої ліквідації осередку захворювання хворих тварин піддають забою або знищенню. Згідно з законодавством про ветеринарну медицину забій або знищення, як обов'язковий захід передбачається при: контагіозній плевропневмонії великої рогатої худо­би, туберкульозі, бруцельозі, інфекційній анемії та інфекційному енце-фаломієліті коней, класичній чумі свиней, пастерельозі курей, віспі птиці, інфекційному ларинготрахеїті та інфекційному бронхіті птиці.

При багатьох хворобах тварини підлягають знищенню. Це такі за­хворювання як сказ, ящур (при перших випадках у благополучній міс­цевості), туляремія, чума та рінотрахеїт великої рогатої худоби, ката­ральна лихоманка (синій язик) великої рогатої худоби та овець, почесу-ха (скрейпі) овець, чума верблюдів, сап, епізоотичний лімфангоїт, пару­вальна хвороба (трипаносомоз) коней, африканська чума однокопитних та свиней, токсоплазмоз собак та котів, мікроспорія котів, грип та Н'юкаслська хвороба, орнітоз птиці.

В залежності від характеру епізоотії тварин неблагополучного пунк­ту та загрозливої зони щеплюють, найчастіше незалежно від строків проведення планових профілактичних щеплень. Організація цієї роботи така ж, як і при проведенні попереджувальних щеплень згідно з інс­трукціями та постановами, але повинна відрізнятися швидкістю її ор­ганізації та проведення. В журналі реєстрації протиепізоотичних заходів роблять відповідний запис.

Одночасно проводять комплекс ветеринарно-санітарних заходів: знищення трупів тварин, очищення, дезінфекцію, дезінсекцію, дерати­зацію приміщень, знезараження гною тощо. Інколи трупи знищують без зняття шкір. Забороняється знімати шкіри при таких заразних хворобах: ботулізм, брадзот овець, сказ, злоякісний набряк, епізоотичний лімфан­гоїт коней, меліоідоз, віспа овець та кіз, віспа свиней, сап коней, сибірка, туляремія, чума великої рогатої худоби, чума верблюдів, африканська та класична чума свиней, інфекційна ентеротоксемія овець, емфізема­тозний карбункул великої рогатої худоби.

Якщо за умовами карантину дозволяється зняття шкір з трупів, то воно здійснюється у спеціально відведеному місті або на заводах з ви­готовлення м'ясо-кісткового борошна.

Карантин знімають з господарства або населеного пункту після повного припинення захворювання тварин заразною хворобою, після закінчення встановленого інструкцією терміну і при умові проведення всіх заходів із ліквідації хвороби, в тому числі закріплювальних, зокрема заключної дезінфекції.

До зняття карантину, спеціаліст ветеринарної медицини ретельно перевіряє виконання заходів, передбачених планом ліквідації хвороби, ветеринарно-санітарного стану приміщень, інвентаря, території навколо ферм, гноєсховища, місць напування та складає відповідний акт.

Головний державний інспектор ветеринарної медицини особисто перевіряє стан виконання всіх заходів, що є підставою для подання до­кументів з метою видання розпорядження органів місцевої влади про зняття карантину.

При окремих інфекційних хворобах (ящур, чума великої рогатої ху­доби, хвороба Ауєскі та ін.) після зняття карантину передбачаються до­даткові обмеження стосовно заборони виведення тварин для племінних та користувальних цілей, ввезення тварин, вивезення грубих чи інших кормів тощо. Встановлюють конкретні правила використання пасовищ, водойм для напування тварин в неблагополучній місцевості.

В цих випадках у розпорядженні про зняття карантину вказують про ці обмеження і їх терміни згідно з інструкцією. Після закінчення строків обмежень додаткове розпорядження не виноситься.

Проведена схема організації протиепізоотичних заходів стосується переважно особливо небезпечних інфекційних хвороб, що мають тен­денцію до швидкого розповсюдження та масового захворювання тварин.

Дещо інакше організуються заходи при появі мало контагіозних, пе­реважно з хронічним перебігом інфекційних хвороб, а також інвазійних. Карантин не встановлюють, господарства оголошують неблагополучни-ми, в них вводять обмеження, які мають свої особливості і вимагають до себе не менше уваги, ніж при організації протиепізоотичних заходів в карантинованих населених пунктах.

Найчастіше карантинні обмеження вводять в господарствах при ту­беркульозі, лейкозі, лептоспірозі, фасціольозі, діктіокаульозі, монієзіозі, дерматомікозах та ін.

Лікарі ветеринарної медицини господарств чи установ дільничного типу державної ветеринарної медицини складають комплексні плани оздоровчих заходів при конкретній хворобі, в яких передбачають прове­дення організаційно-господарських та ветеринарно-санітарних заходів, погоджують з державною лабораторією ветеринарної медицини і голов­ним державним інспектором ветеринарної медицини району. Плани за­тверджують начальники районних управлінь сільського господарства та продовольства або виносять рішення органів місцевої влади про оголо­шення неблагополучних господарств чи населених пунктів з окремих заразних хвороб.

У комплексних планах оздоровчих заходів згідно з діючими інструкціями в залежності від ступеня зараженості тварин можуть пере­дбачатися різні методи оздоровлення. Наприклад, при ліквідації тубер­кульозу великої рогатої худоби з захворюванням невеликої кількості тварин комплекс ветеринарно-санітарних заходів включає проведення систематичних діагностичних досліджень з ізоляцією та забоєм реагую­чих на туберкулін тварин. При широкому розповсюдженні туберкульозу в господарстві оздоровлення проводиться найбільш доцільно шляхом по­вної заміни поголів'я тварин.

Тривалість обмежень залежить від особливостей прояву інфекцій­них і інвазійних хвороб тварин та шляхів оздоровлення.

Перед зняттям обмежень ретельно перевіряють виконання плану оздоровчих заходів, проводять ветеринарно-санітарний ремонт, заключ­ну дезінфекцію приміщень.

Контрольні запитання

1. Що включає комплекс організаційно-господарських та спеціальних захо­
дів щодо ліквідації заразних хвороб тварин?

2. Що таке конвенційна заборона?

3. При яких хворобах тварин піддають забою або знищенню?

4. При яких хворобах тварини підлягають знищенню?

5. Що таке термінові повідомлення про появу та розповсюдження заразних
хвороб тварин?

6. Перерахуйте основні заходи, спрямовані на ліквідацію гостро перебіга­
ючих хвороб тварин?

7. Які відмінності в організації заходів щодо ліквідації хронічних заразних
хвороб тварин?

4.4. Організація заходів з ліквідації незаразних хвороб тварин. Організація лікувальних заходів

У системі ветеринарних заходів, спрямованих на профілактику не­заразних захворювань тварин ведуче місце займають загальні профі­лактичні заходи. Поряд з господарсько-зоотехнічними заходами (забез­печення тварин повноцінними кормами, приміщеннями, належним до­глядом) вони передбачають контроль за дотриманням зоогігієнічних та ветеринарно-санітарних норм і правил на фермах, постійне спостере­ження за станом стад з проведенням клінічних оглядів та диспансери-зації тварин. Сюди ж входить також контроль за якістю грубих, сокови­тих і концентрованих кормів та питної води.

Головним у діяльності спеціалістів ветеринарної медицини є бо­ротьба з витратами в тваринництві, за створення в усіх господарствах стад здорових високопродуктивних тварин, за випуск доброякісних у ве­теринарно-санітарному відношенні продуктів тваринництва.

Здоровий стан стада досягається цілим комплексом заходів.

Комплекс заходів з профілактики, терапії та ліквідації незаразних хвороб тварин включає:

- оцінку умов і технологій утримання, якості кормів і особливостей
годівлі тварин;

- клінічний огляд тварин;

- диспансеризацію сільськогосподарських тварин;

- впровадження в практику тваринництва зоогігієнічних та ветери­
нарно-санітарних правил;

- ветеринарний контроль за відтворенням стада;

- реєстрацію випадків незаразних хвороб;

- виявлення причин масового захворювання та загибелі тварин;

- виділення і лікування хворих тварин;

- профілактику травматизму;

- зміну раціону;

- усунення недоліків в утриманні тварин (мікроклімат, моціон тощо);

- благоустрій території навколо тваринницьких ферм, комплексів,
літніх таборів;

- масово-просвітницьку роботу.

Перерахований комплекс заходів при окремих незаразних хворобах здійснюється у відповідності з затвердженими методичними вказівками та рекомендаціями, з врахуванням наукових досягнень в цій галузі. На­приклад, Методичні вказівки з діагностики, профілактики та лікування отруєнь сільськогосподарських тварин нітратами і нітритами, Рекомен­дації по боротьбі з маститами корів та ін.

Клінічний огляд тварин має діагностичне та профілактичне значен­ня. Проводять його лікарі ветеринарної медицини господарств і держав­ної ветеринарної мережі.

Розрізняють індивідуальний, груповий, загальний, плановий та по­заплановий огляди.

У залежності від напрямку та призначення господарства і місцевих умов огляд тварин проводять двічі в рік, щоквартально, 1-2 рази в місяць. При наявності гострого захворювання тварин оглядають щоден­но або кілька разів протягом дня.

В звичайних господарствах плановий поголівний огляд тварин ор­ганізовують весною, перед виганянням худоби на пасовище та восени, перед постановою на стійлове утримання. Худобу, яку відправляють на сезонні пасовища оглядають перед переганянням.

У промислових комплексах огляд проводять двічі або більше разів на місяць.

Позаплановий клінічний огляд тварин організовують при виникненні масових заразних чи незаразних хвороб, а також перед продажем або забоєм, особливо вимушеним.

Спеціаліст ветеринарної медицини ферми або комплексу проводить загальний огляд тварин, звертаючи увагу на зміну стану тварин у період роздавання кормів, прийманні корму та води, а також при русі.

Тварин, які мають відхилення від норми, виділяють в окрему групу та піддають термометрії, ретельному індивідуальному оглядові і дос­лідженню.

Для кращої організації огляду лікар ветеринарної медицини та зо-оінженер повідомляють керівникам ферм про день огляду, погоджують з ними порядок його проведення. Інколи огляд тварин в господарствах поєднують з бонітуванням або масовими профілактичними обробками.

За результатами роботи складають список оглянутих тварин та акт про виділення на лікування чи ізоляцію хворих.

В списку приводять загальні дані про тварин, а в акті вказують на виявлену патологію, попередній діагноз, призначене лікування, режим годівлі та умови утримання.

Організований огляд тварин у населення проводять за участю представника сільської ради, зводять тварин в установу державної ве­теринарної медицини чи інше місце (якщо дозволяє епізоотична ситу­ація) або обходять двори громадян.

В комплексі заходів, що дозволяють виявляти наявність та причини захворювань тварин важливого значення набуває диспансеризація.

Диспансеризація - це система планових діагностичних та ліку­вально-профілактичних заходів, спрямованих на своєчасне виявлення субклінічних і клінічних ознак захворювань, профілактику хвороб та лі­кування хворих, особливо високопродуктивних тварин.

Це так звана превентивна діагностика та терапія. Мета диспансеризації - зберегти здоров'я тварин і не допустити зниження їх продуктивності, створити оптимальні умови для розширеного відтворення племінного поголів'я, стійкого до несприятливих факторів зовнішнього середовища.

Спеціалісти, які обслуговують племінні ферми господарств, племінних заводів чи станцій, а також установ державної ветеринарної мережі включають диспансеризацію худоби в річні плани ветеринарних заходів. У її проведенні приймають участь керівники, головні лікарі вете­ринарної медицини та головні зоотехніки господарств при необхідності -спеціалісти районної лікарні державної ветеринарної медицини.

Диспансеризацію умовно поділяють на три етапи: діагностичний, профілактичний, терапевтичний.

Перший етап передбачає загальне дослідження кожної тварини (її загального стану, слизових оболонок, лімфовузлів, шкіри, волосяного покриву, кістяка, включаючи стан останніх хвостових хребців, ребер, ко­питець, вим'я тощо); дослідження систем: серцево-судинної, органів ди­хання, травлення, сечостатевої, нервової, руху та органів чуття.

Системи і органи, що мають відхилення від норми, досліджують
більш ретельно: проводять лабораторні дослідження крові, сечі, молока
тощо. І

В племінних господарствах кров беруть для біохімічних досліджень від 30-40%, сечу і молоко - від 10-15% корів та 100% - від бугаїв -плідників.

В решті господарств з високопродуктивним поголів'ям кров, сечу та молоко досліджують у 5-15% корів і нетелів в державній лабораторії ве­теринарної медицини.

Результати першого етапу диспансеризації порівнюють за даними, отриманими при попередніх дослідженнях.

За об'єктивними даними клінічних та лабораторних досліджень тва­рин умовно поділяють на 3 групи:

- клінічно здорові, без відхилень від норми;

- клінічно здорові з відхиленням від норми за показниками крові,
сечі і молока;

- хворі тварини.

На другому етапі диспансеризації всіх хворих тварин досліджують повторно і більш ретельно для підтвердження діагнозу та призначення індивідуального чи групового лікування.

На третьому етапі усувають причини, що викликали чи обумовили захворювання тварин.

Результати диспансеризації тварин заносять в диспансерну карту. Карта слугує підставою для складання акту та внесення конкретних про­позицій керівництву господарства і мають таку форму:

ДИСПАНСЕРНА КАРТА ТВАРИНИ

______ Рік народження_____

________ Порода__________

Зворотній бік

Контроль за виконанням рекомендацій здійснюється керівниками та головними спеціалістами господарств (лікар ветеринарної медицини, зооінженер, агроном).

Ветеринарно-санітарні тазоогігієнічні правилаутримання, годівлі і експлуатації тварин встановлює ДДВМ Мінагрополітики України з врахуванням досягнень науки і передової практики.

Вони включені у Ветеринарне законодавство і підлягають обов'яз­ковому виконанню в усіх господарствах.

Відповідальність за дотриманням цих правил покладена на керів­ників тваринницьких господарств, ферм, бригад.

Спеціалісти ветеринарної медицини приймають активну участь у впровадженні цих правил в практику роботи кожної ферми і здійснюють контроль за їх виконанням.

Впровадження правил розпочинається з вивчення їх керівниками та працівниками тваринництва. Дотримання їх виконання контролюють спе­ціалісти ветеринарної медицини господарств, установ державної вете­ринарної медицини.

Ве<