Главная Случайная страница


Категории:

ДомЗдоровьеЗоологияИнформатикаИскусствоИскусствоКомпьютерыКулинарияМаркетингМатематикаМедицинаМенеджментОбразованиеПедагогикаПитомцыПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРазноеРелигияСоциологияСпортСтатистикаТранспортФизикаФилософияФинансыХимияХоббиЭкологияЭкономикаЭлектроника






Охарактеризуйте особливості соціально-політичних поглядів доби Відродження.

Епоха Середньовіччя припала на V-XVI ст. На протязі цього періоду політичні погляди активно розвивалися та змінювалися. Ця еволюція включає три великі етапи:

I. Ранньосередньовічний (кінець V - середина XI ст.) Цей період характеризується тим, що держави спочатку організовуються у великі, але слабо інтегровані монархії, і незабаром розпадаються на окремі політичні утворення.

II. Етап розвитку середньої доби Середньовіччя (середина XI - кінець XV ст.) Для цього періоду характерні централізовані станово - представницькі монархії;

III. Етап пізнього Середньовіччя (кінець XV - початок XVII ст.) Державність цього періоду характеризується переважно абсолютними монархіями.

Упродовж усієї епохи Середньовіччя йшла жорстока боротьба між папством і світськими феодалами, монархами за керівну роль у суспільстві. Центральною проблемою політичної думки було питання про те, яка влада повинна бути пріоритетною: духовна чи світська. За домінування духовної влади виступали Фома Аквінський, Августин, а за пріоритет світської -М. Подуанський, А. Данте.

Видатний філософ епохи середньовіччя Фома Аквінський запозичив у Аристотеля ідею про людину як істоту політичну, а також думку про те, що держава, як ціле, логічно випереджує індивідів, що її складають, а благо держави є важливіше за благо її громадян. Головним завдання державної влади є сприяння державному благу, збереження миру та справедливості у суспільстві. Народ має право скинути владу несправедливого та жорстокого монарха, якщо він посягає на право Церкви. Найкращою формою правління Фома Аквінський вважав монархію, зокрема, такий її різновид, як монархія політична, у якій влада правителя залежить від закону та не виходить за його рамки.

Марсилій Подуанський - італійський мислитель та політичний діяч, сформував свою доктрину у праці "Захисник миру" (1324). Він заперечував претензії Папи на владу над світом, бо це суперечило Святому Письму, за яким влада духовна мала бути відділена від світської. Відповідальність за всі біди та нещастя у світі М. Подуанський покладав на Церкву. Церква повинна бути відділена від держави та підпорядкована світській політичній владі. Держава для М. Подуанського - це світський інститут, який розвивається за власними законами. Держава виросла із сім'ї, як найпростішого елементу людської асоціації. З появою держави він пов'язує появу політичної влади. Саме Подуанському належить трактування миру як засобу для досягнення "громадянського щастя". М. Подуанський був проти підпорядкування політики засадам релігії та моралі. В цілому його творчість свідчить про рішучий розрив з теологічною традицією у поглядах на державно-правові явища.

Епоха Відродження припадає на середину XIV - початок XVII ст. і характеризується постановкою у центрі уваги людини з її потребами та поглядами. Підставою для цього були економічні, духовні та інші чинники, зокрема, зростання авторитету науки, падіння впливу церкви, Реформація, крах схоластичної системи, поширення раціоналізму.

Для епохи Відродження характерні гуманізм, визнання унікальності кожного індивіда, заклик до автономії особистості. Мислителі Відродження вважали, що доля людини визначається не її знатним походженням, конфесійним статусом, а виключно її активністю, благородством. Ідеалом вважалась держава з республіканським устроєм, яка опиралась на принцип рівності та справедливості.

Загалом політична думка епохи Відродження у своєму розвитку поділялась на три етапи:

1. Гуманістичний (середина XIV - середина XV ст.). Цей період характеризувався протиставленням середньовічному геоцентризму інтересу до людини у її стосунках зі світом.

2. Неоплатонічний (середина XV - перша третина XVI ст.). Етап відзначається постановкою проблеми соціального буття.

3. Натуралістичний (середина XVI - початок XVII ст.) На цьому етапі закони природи намагаються застосувати до пізнання соціальної дійсності.

Реформація - це широкий антифеодальний і антикатолицький рух у першій половині XVI ст., який заклав початок протестантизму. Лідером Реформації був М. Лютер, який виступав не лише проти засилля папської влади, а й за зменшення влади Церкви взагалі. У 1517 р., ставши свідком продажу індульгенції, М. Лютер прибив до дверей храму у м. Віттенберг свій твір "95 тез", закликаючи до публічної дискусії.

Провідними ідеями М. Лютера були:

1) необхідність всенародної боротьби з папством під проводом світської влади;

2) безумовний послух народу світській владі;

3) ідеалом є сильна та стабільна абсолютна монархія;

4) світська влада не є ідеальною, а лише стримує явне зло;

5) необхідним є законний примус з боку держави;

6) піддані мають право на незалежне переконання, а у випадку переслідування за них - право на опір.

Ідеологом французького реформаторства був Ж. Боден. Він виступав на захист віротерпимості, вимагав сильної влади, котра б поважала закон і захищала свободу совісті. Ж. Боден першим сформулював і обґрунтував поняття суверенітету як ознаки держави.

Державу Ж. Боден визначав як правове управління багатьма родинами і тим, що їм належить, відповідно до справедливості та законів природи.. Серед форм правління виділив демократію, аристократію, монархію. Найкращою формою правління Ж.Боден вважав обмежену законами монархію, де суверенітет повністю належить монарху, а управління країною здійснювалося б на аристократичних і демократичних принципах.

Последнее изменение этой страницы: 2016-06-08

lectmania.ru. Все права принадлежат авторам данных материалов. В случае нарушения авторского права напишите нам сюда...